Розділ «Екскурси»

Γ розширена і хронольоґізована коротша лїтопись.

│

├Δ коротша новгородська версія лїтописи, що маємо від 945 до 1016 і від 1054 до 1074 р.

Ε доповнена умовами і розширена вставками з Амартола й ин.

│

├Η полуднева версія лїтописи

Ζ північна версія ширшої ред. лїтописи

Якими джерелами при тім розпоряджали укладчики лїтописи, ми вже по части бачили. Почнемо від старшої редакциї, як ми її означали вище: київські брати, хозарська дань, Аскольд і Дир, прихід варязьких князїв, Ігорь в Київі, Олегів похід на Царгород і його смерть, війни з Уличами. Памятаємо при тім, що в теперішнїм текстїможливо є деякі скорочення, що оповіданнє мабуть ішло далї, але тут ми будемо тримати ся того, що виріжнили з його теперішнього складу в 2-ій ред. Новг., з перед 945 р. Отже тут ми не маємо нїчого взятого з чужих джерел, виключивши тільки цитати з біблїї з нагоди епізоду про хозарську дань, нїчого взагалї з писаних джерел, — се збірка переказів і комбінацій редактора. Виріжнити сї комбінації не всюди можна на певно. Я не буду твердити на певно, чи нпр. поясненнє, що Аскольд і Дир були Варяги, або що Ігор був син Рюрика, а Олег його воєвода, або оповіданнє, що Ігор прийшов з Новгорода й забив Аскольда і Дира — то все комбінації виключно самого укладчика лїтописи. Але вище я показував, як на тих точках була слаба традиція, як ріжнородно укладались тодї ті перекази й імена в зовсїм відмінні комбінації, тому й тут признаю дуже велику участь комбінаціям автора сеї початкової редакції. Як на правдиві перекази напевно можна вказати на епізоди про київських братів, хозарську дань, похід Олега на Царгород, війну Ігоря з Уличами. Звістки сучасника в сїй редакції — тільки пояснення, напр. де могили Аскольда, Дира, Олега.

При дальших редакціях сеї части, включно до поч. XII в., використано цїлий ряд писаних джерел, переважно чужих. Так ужито звістки Ґеорґія Амартола з його продовженнєм; звідси взято окрім історії походу Руси на Царгород за імп. Михаїла та Ігоревої експедиції, ще загальний етноґрафічно-ґеоґрафічний огляд на вступі, приклади з всесвітньої істориї — дивні звичаї ріжних народів, в паралєль поганським звичаям руських народів (Іпат. с. 8–9, тут він і цитуєть ся: «глаголетъ Георгий в лЂтописьцЂ»), «волъхвования отъ чародЂйства» з нагоди смерти Олега (с. 24-5). Від Амартола також ідуть дрібні звістки про грецько-болгарські події з другої половини IX і першої X в., введені в лїтопись уже при її хронольоґізації[1468]. Зістаєть ся одначе непевним, наскільки користала вона безпосередно з самого Амартола, а не з якоїсь історичної компіляції, що черпала з Амартола тільки між иньшим — бо деякі хронольоґічні непорозуміння редакторів лїтописи виясняють ся власне за посередництвом таких власне компіляцій[1469].

Для хронольоґії ужито хронольоґічну працю патр. Никифора Χρονογραφιχόν σύντομον (ЛЂтописецъ вскорЂ», або «вкратцЂ», як він зветь ся в словянськім перекладі)[1470]; з нього взята хронольоґічна схема під 852 р. (як се довів Шахматов). В оповіданню про похід Ігоря 941 р. окрім Амартола користано безпосередно чи посередно з жития Василя Нового, як ми бачили вище (с. 440). Оповіданнє про Кирила и Методия (с. 15–16) взято з якоїсь осібної повісти, близької до панонських житий.

Осібну катеґорію становлять русько-візантийські умови — дві въ цїлости і одна в парафразї й уривках (під 907 р.).

Слїдів користання з свійських, місцевих книжних творів, писаних повістей в сїй части не помітно нїде, так само і з яких небудь давнїйших свійських річних записок. Сухомлїнов свого часу поставив був теорію, що наші лїтописи розвинули ся з пасхальних табличок з короткими аналїстичними записками, але такі короткі аналїстичні записки належать до свіжійших редакторських верств в нашій лїтописи, а слїдів пасхальних таблиць в давнїй Руси досї не викрито. Срезнєвский пробував довести істнованнє в лїтописи записок ще з X в., але більшість вказаних ним звісток очевидно взята з чужих джерел, або пізнїйше викомбінована і тепер тільки одна звістка з X в. зістаєть ся загадкою — се комета під 911 р. Здогади Ламбіна і новійші — Ламанского про більші письменні матеріали з X в. використані в лїтописи, вповнї теоретичні. Шахматов в своїй останній аналїзї лїтописи також прийшов по виводу, що до часїв Ольги не видно слїду використання якихось свійських писаних джерел[1471].

В другій половинї X вв. редакційні верстви відріжнити ще тяжше. Присутність постороннїх книжних утворів відчуваєть ся місцями дуже сильно, але виріжнити їх докладно незвичайно трудно, майже неможливо. Шахматов, перевівши свою останню аналїзу лїтописи, припускає такі книжні джерела, використані в лїтописи:

болгарська лїтопись, що оповідала про війни Святослава[1472],

сказаніє про кн. Ольгу — її подорож до Царгорода, державні труди і смерть,

сказаніє про Варягів мучеників,

сказаніє про Володимира,

фундаційна грамота Володимира церкві Богородицї Десятинній,

сказаніє про Бориса і Глїба.

З сих гіпотетичних джерел болгарська лїтопись зовсїм сумнївна — всї наведені покази на неї мало значать, а головно, що трудно в болгарськім джерелї припускати таке змальованнє Святослава, як бачимо в лїтописи (а вона на думку Шахматова зачерпнула се оповіданнє з тої болгарської лїтописи). Фундаційна грамота Володимира могла входити в повість про нього. Що лїтописець використав якісь книжні повісти чи слова про Ольгу, мучеників-Варягів, Володимира, Бориса і Глїба, се вповнї можливо, і навіть в розмірах ширших, ніж припускає Шахматів. Дїло в тім, що Шахматов при своїй реконструкції першої редакції лїтописи припускає значні утрати з неї — пропуски пороблені при перерібцї — і тому ріжні екстраваґанції супротив лїтописи, які ми знаходимо в писаннях про Ольгу, Володимира і т. д. по за лїтописю, занадто зводить до першої, утраченої редакції лїтописи, а тим самим до мїнїмума приводить самостійність тих писань від лїтописи: так напр. вплив сказанія про Володимира він зводить до самої похвали крещенію, еказаніє про Бориса і Глїба до «короткої записи вишгородської церкви про убієніє, похорон, віднайденнє мощей, прославленнє і чуда від них» — власне через те що забагато кладе на рахунок гіпотетичної першої редакції лїтописи, хоч сам a priori приймає, що не можна на рахунок лїтописцїв писати всеї тої аґіольоґічної роботи, з котрою ми стрічаємо ся в лїтописи (часто з очевидними фраґментами тільки).