Розділ «Екскурси»

Друга болгарська кампанїя Святослава і смерть його.

Усобиця Ярополка і Олега, і т. д.

Шахматов думає, що ся лїтопись була зладжена при київський митрополичій катедрі коло р. 1039 і доведена до 1037 року, а пізнїйше, в 1070-х рр. (1073) вона була доповнена в Печерськім монастирі «великим Никоном» і коло р. 1095 тамже продовжена і скомбінована з новгородською перерібкою лїтописи 1039 року — так повстав «Начальний свод», старша редакція Повісти, а потім в 1116 і 1118 — дві ширші редакції її:

Полишаючи на боцї отсю ґенеальоґію редакцій, дуже складну і гіпотетичну, я спиню ся трохи коло даної Шахматовим реконструкції першої лїтописної записи. Вважаю її дуже цінною як пробу, як імпульс до дальшої аналїтичної роботи; його помічення над слїдами пізнїйшйх вставок і змін в лїтописнім текстї часто дуже влучні; але дану ним пробу реконструкції вважаю далекою ще від розвязання питання про обсяг і склад першої лїтописної записи.

Я не певний навіть, чи взагалї при теперішнїм станї нашого матеріалу, без нових відкрить в сферї лїтописної традиції ми можемо надїяти ся на скільки небудь докладну реконструкцію тої першої лїтописи. В даній тепер пробі Шахматов подекуди спиняєть ся ще на півдорозї — напр. ледво чи вдоволить кого зроблений ним роздїл оповідання про Варягів між київською лїтописею і її новгородською перерібкою, або полишеннє в київський лїтописи Аскольда і Дира в такій неумотивованій формі (по всякій правдоподібности Аскольд і Дир в початковій редакції були звязані з лєґендою про київських братів, як сказано було вище), і т. д. Правда не легко відріжнити контамінацію, переведену пізнїйшими редакторами, від того що могло зявити ся уже в першій редакції з комбіновання ріжних переказів (або переказів з письменними звістками). З другого боку я думаю, що перша редакція лїтописи в кождім разі ледви чи сягала так делеко, аж до р. 1037, як приймає Шахматов, і належало б пошукати коротшого лїтописного цікля, відповідно до сказаного вище.

Не маючи змоги вилучити в чистім видї першу редакцїю лїтописи, не можемо ставити собі завдання — з її змісту докладно визначити час її написання. Та непевність і вагання в лїтописнім представленню основних фактів і видносин з початків X в., яке помічаємо вже в ранїйших редакціях (особливо вагання що до Олега і його видносин до Ігоря), показують в кождім разї, що поза XI вік назад початків сей лїтописи виносити нїяк не годить ся[1462]. Деякі подробицї лїтописного оповідання досить виразно вказують на середнї десятилїтя XI віку як на той час, коли йшла ся лїтописна редакція — хоч ми звичайно й не можемо ствердити, що певна фраза була вже в першій редакції лїтописи. Напр. поясненнє: «Дирева могила за святою Ириною», що читаєть ся в короткій редакції, вказує на часи не давнїйши від 1030 — 1040-х років, бо та частина міста, де стояв монастир св. Ірини, була забудовна вже по 30-х р. XI в. З другого боку читаючи в коротшій версії при оповіданню про усобицю Святославичів, що могила Олега «єсть и до сего дня» коло Овруча, мусимо міркувати, що се писало ся до перенесення Олегових костей до київської церкви Богородицї, записаного під р. 1044[1463].

В оповіданню про контрибуцію наложену на Новгородців за Олега стояло: «єже и нинЂ даютъ», як заховало ся в Никон. лїт., з того в 1 Новг. вийшло: «єже не даютъ», а в полуд. і півн. версіях поправлено: «єже до смерти ЯрославлЂ даяше Варягом», — отже се писало ся не пізнїйше половини XI в. Таке ж значіннє мають пояснення під 945 р. (в коротшій і ширшій редакції), що Свенельд був «отець Мьстишинъ», — се виясненне могло мати значиннє тодї тільки, як ще був у свіжій памяти сей Мстиша, або пояснення топоґрафїї Київа в історії пімети Ольги фактами з другої половини XI в.: «городъ же бяше Києвъ идеже єсть нинЂ дворъ Воротиславлъ и Чюдинь» — Никифора і Чудина ми знаємо, оба були визначними боярами в момент смерти Ярослава (згадують ся в Рус. Правдї Акад. § 18), і до сього часу мусить належати се поясненнє.

Ширші редакції мають слїди пізнїйшого часу. Так в етноґрафічнім оглядї (Іпат. с. 9) і в оповіданню про Угрів (с. 14) згадують ся Половцї, що вказувало-б на час не ранїйший останньої чверти XI в., бо Русь близше познайомилась з Половцями тільки в 1060-х рр. Таке-ж значіннє має згадка тамже, що поганський похоронний обряд заховав ся досї у Вятичів, — значить иньші племена були вже тодї християнізовані. Для північної редакції маємо на рештї докладну дату, коли вона була закінчена, — се приписка під 1110 р.: «игуменъ Сильвестръ святого Михаила написах книга си лЂтописецъ… в 6624, индикта 9 лЂта», отже 1116 р. Для полудневої редакції такої дати не маємо, але у всякім разї вона була закінчена після смерти Святополка і Давида Ігоревича († 1113), яв видно з хронольоґічної таблички під 852 р. і згадки про смерть Давида під 1097 р., в заведеній до лїтописи повісти Василя. Вказати докладну границю, де кінчить ся найдавнїйша лїтопись в полудневій версії, дуже трудно: під 1110 і 1111 р. маємо тут одну повість про похід на Половцїв, і здаєть ся, що до неїж належить ще оповіданнє про смерть Святополка; можливо що вона була закінчена трохи пізнїйше, нїж північна[1464]. Коротша версія новгородська мусить бути ранїйша, але у всякім разї належить теж не старшим часам як кінець XI в.

Таким чином Найдавнїйша лїтопись була результатом досить інтензивної роботи протягом значного часу — яких 60-и лїт, перейшовши кілька редакцій. Скільки рук робило над нею? На се питаннє, на жаль, не можна відповісти. Можливо, ще значну частину редакційної роботи доконала та сама рука: той самий книжник, що уложив початкову редакцію Повісти временних лїт, міг трудити ся над її розширеннєм (певна одностайність в деяких тенденціях, напр. в поглядах на початок Руси, руської дйнастиї і на її династичні права, може наводити на таку гадку — хіба б припустити, що пізнїйший редактор перейняв ся виложеними в старшій редакції гадками й розвинув їх потім в цїлу систему). Але цїлу редакційну роботу надати одному перу неможливо, хоч би з огляду на той значний простір часу, тай ріжні суперечности, що досить слїдні в теперішнїм текстї.

Я згадував про традиційний погляд, що редактором був Нестор. Доводи Казанского збили сей погляд[1465] (до них де що доложив недавнїми часами Щепкін, як низше); вони довели, що Нестор, автор жития Теодосія та «Чтєнія» про Бориса і Глїба, не міг бути автором лїтописи, бо для історїї подїй, описаних в тих його утворах, в лїтописи ужито зовсїм иньших джерел. Пробовано се поправити тим, що мовляв Нестор не був автором Найдавнїйшої лїтописи, а автором печерської лїтописи, що увійшла як складова частина в Найдавнїйшу лїтопись, але се стрічаєть ся з тією-ж трудностию: як раз печерські подїї, описані в Найдавнїйшій лїтописи, десь аж до кінця 80-х рр., не могли бути описані Нестором: вони перечать ся з житиєм Теодосія і в фактах і в загальнім освітленню печерських подїй. Коли традиція (досить пізня, XIII в.) про лїтописательство Нестора має що в собі, то його можна уважити або автором печерських записок з кінця XI та початку XII в. (се ще найскорше), або одним з останнїх редакторів. Шахматов, що в ранїйших своїх працях силкував ся оборонити лїтописательство Нестора, в новійшій уже спиняється на Никонї, характеризованім у Нестора як чоловік книжний і письменний: по його думцї, бувши тмутороканським ігуменом, Никон відти принїс сучасні відомости в лїтопись і ріжні старші хозарські і тмутораканські перекази і лєґенди. Можливости такої не бачу підстав заперечувати, але і певних доказів Никонової роботи також не бачу[1466].

Богацтво печерських звісток з другої половини XI в. робить правдоподібною гадку, що лїтопись перейшла в сїм часї через руки когось з печерської братії — може був ним і Никон. З далеко більшою правдоподібністю, майже — з певністю, можна назвати одного з пізнїйших редакторів її — видубицького ігумена Сильвестра, що підписав ся в згаданій приписцї 1116 р. На простого переписувача він був занадто визначним чоловіком, з другого боку — брак відомостей про Видубицький монастир не позволяє уважати його таким автором, що трудив ся над лїтописею ще в другій половинї XI в.

Як поворотні точки, де кінчила ся лїтопись в ріжні стадії розвою, крім третьої чверти X в. (між смертю Ігоря і Володимировим хрещеннєм) з значною правдоподібністю можна прийняти ще 1030–1040 рр.: тут дїйсно відчуваєть ся прогалина, по котрій наступає як вступ до чогось нового запись про смертю Ярослава і його розпорядження. Вказані далї Шахматовим як такі поворотні моменти записки під 1073 і 1093 рр. також мають де що за собою, але не виступають так певно. Пізнїйші руки перейшли по лїтописи і загладили богато. Через се наші мірковання про розвій лїтопис все ще мусять мати загальний і приблизний характер.

Ті найстарші часи лїтописи, що могли бути описані в 1030 — 40-х рр., без лїт (означимо їх буквою А для схематичного перегляду), маємо в Новгородській лїтописи вже доповнені деякими звістками грецького (чи грецько-болгарського) похождення і незручно розбиті на роки: над вступною частиною поставлено 854 р., подїї з часів Ігоря роздїлені на кілька років, решту виповнено порожнїми роками; в 2-ій редакції Новгородської лїтописи маємо сю частину до року 944 (в її теперішнїм видї назвім її В).

Незалежно від неї стара запись (А) кількома наворотами протягом другої половини XI віку була продовжена, розширена, перероблена й хронольоґізована — доведена до тої стадії, яку звемо коротшою редакцією (Г), а Шахматов називає Начальним сводом: в досить чистім видї маємо се в 1 Новгор., від р. 945 до 1016 і від 1054 до 1074. Тут нема ще вступних ґеоґрафічно-етноґрафічних оглядів, вставок з Амартола, нема русько-візантийських трактатів, нема ще деяких переказів — напр. останьої пімсти Ольги (спалення Коростеня)[1467].

Сї доповнення одержала лїтопись потім, переходячи в стадію, котру звемо ширшою редакцією (Е). Редакційна робота робила ся й тепер не від разу, а кількома наворотами і можливо — кількома руками. Так нпр. на вступі сей етноґрафічний огляд українських племен даєть ся трома наворотами: повтореннє вступних слів «Поляном живущимъ о собЂ» вказує на кілька вставок, зроблених ріжними часами. Сю ширшу редакцію продовжену до 2-го десятилїтя XII в., маємо в двох версіях, північній і полудневій.

Таким чином коротка схема розвою лїтописної роботи була б така:

Α (початкові записи 1030–1040 рр.).

│

├Β теперішня коротка редакція (яку маємо в Новгор. до 944 р., з самостійною хронольоґїєю).

│