Розділ «СИН РАБИНІ»

Володимир

— За Подолом іде січа! — зупинився біля князя Яро-полка тисяцький Путша. — Ці смерди з’єднались з воями Володимира і б’ють дружину на валах.

Блюд і воєводи оточили Путшу.

— Звідки вони зайшли? Де стоять? Чи є вої на березі Почайни? Чи вільний ще Боричів узвіз?

Путша ще раз відповів, що січа йде на валах, а на берегах Почайни тихо, Боричів узвіз ще вільний.

Та їм і самим було видно: вогні — чимдалі їх було все більше й більше — палахкотіли на валах, на Подолі біля торгу.

— Швидше! До Почайни! — заволав Блюд.

І всі вони, оточивши Ярополка, стали спускатись Боричевим узвозом до Почайни. У примарному багряному відсвіті вогнів з Подолу було видно, як, сторожко перебираючи передніми ногами й присідаючи на задні, бредуть у чорну пустку ночі коні, як сполохані князь, воєводи й гридні позирають і позирають на Подол.

Коли вони доїхали до кінця Боричевого узвозу, вогні смолоскипів були близько, недалеко чулись крики людей, шум стояв над усім Подолом, вривався в передграддя.

Тільки тут, у кінці Боричевого узвозу, над берегом Почайни, було ще тихо, темним-темно, і вони, як у ворота рятунку, кинулися в цю темряву, в якусь мить опинились на березі.

Важко сказати, що робилось тоді тут на лодіях. І князь Ярополк, і воєводи його, і гридні діяли, як уві сні, у них була тепер єдина мета — попасти на лодії, одірватись від берега й тікати. Деякі з них встигли вибігти на лодії поход-нями, перекинутими на берег, деякі стрімголов котилися з круч, забродили в воду й там дерлись на насади, сам князь Ярополк, спускаючись у лодію, посковзнувся, мало не впав у воду, промочив ноги.

А все ж вони вирвались — князь Ярополк з старшою дружиною сіли на великий насад, що одірвався од берега й швидко поплив за течією, ззаду за ними попливло ще чимало лодій, на яких сиділи й вдивлялись у темряву, приготувавши списи, гридні.

— Ми вчасно залишили Гору, — прошепотів князеві Блюд, що сидів у насаді поруч з ним.

Ярополк мовчав. Він тікав, як вовк, з города Києва, його дружина, що сиділа разом з ним, нагадувала збісілих голодних псів. Може, хоч тепер скруха й жаль за минулим краяли його серце, може, хоч тепер, раз у житті, зрозумів він, що жив не по правді, шкодував за содіяним і картав себе за бездоб пролиту кров?

Ні, не про це думав князь Ярополк: палаючий Київ відступав усе далі, чорні береги тікали за обшивкою насада, і такі ж чорні думки пропливали в його голові; він ненавидів світ, проклинав брата Володимира, мріяв про люту помсту.

Ярополк був певен, що повернеться сюди. О, він буде безжальний і немилосердний до свого брата, він зітне голови тисячам людей, що прийшли з верхніх земель і нині подолали Київ, о, як затремтить і здригнеться Руська земля, коли він повернеться сюди!

— Вони ідуть Боричевим узвозом, — говорив Блюд.

З Дніпра їм було видно, як люди з смолоскипами в руках поспішають вгору узвозом, сюди, аж на плесо, долітали їхні крики, ось вогні зупинились біля воріт, щось там спалахнуло, почало горіти.

— Добре, що ми вирвались, княже, — хижо шепотів Блюд. — Доки вони одоліють Гору, ми будемо вже далеко, вої ідуть берегом. Ні, тепер Володимир нас не дістане! А ми ще повернемось сюди.

5

Десь опівночі князь Володимир вийшов з свого шатра. Було темно. Близько стояла, перемовляючись між собою, старша дружина — князь пізнав голоси воєвод Кирси, Спирки, Чудина. Він підійшов до них.

— Либонь, скоро й почнемо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Володимир» автора Скляренко Семен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СИН РАБИНІ“ на сторінці 84. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи