Розділ «ДОДАТОК ДОКУМЕНТИ, МАТЕРІАЛИ»

1863 рік. Валуєвський циркуляр: “Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії”.

1864 рік. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.

1869 рік. Видано закон: чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію неросійського населення.

1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з–за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М. Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню “Дощик” французькою мовою.

1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.

1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.

1888 рік. Указ Олександра III “Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами”.

1889 рік. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.

1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.

1894 рік. Заборона ввезення українських книг з–за кордону.

1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.

1903 рік. На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві не дозволено промови українською мовою.

1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.

1906 і 1907 роки. Закриття “Просвіти” в Одесі та Миколаєві.

1908 рік. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.

1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь–яких українських організацій.

1914 рік. Указ Миколи II про заборону української преси.

1919 рік. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — триста тисяч.

1921–1923 роки. Голод на Україні, що знищував основу української нації — селянство.

1922 рік. Ліквідація “Просвіт” на Кубані, у Зеленому Клину (на Далекому Сході) та в інших місцях проживання українців.