Розділ IX Прикінцеві запитання

Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Крім того, навіть з формально-логічного боку, частина цілого не може дорівнювати цьому цілому. Це означає, що можна говорити хіба про війну частини «українського народу» проти поляків. При цьому, треба це розуміти ясно, йдеться не про частину всього українського народу, а лише про частину тої його частини, яка проживала на Волині. Більша частина українського народу, яка проживала на території УРСР, ні в якій війні проти поляків участі не брала і брати не могла, оскільки воювала пліч-о-пліч з поляками (чи то орієнтації комуністичної, чи то тих, хто підпорядковував законному польському урядові на еміграції). Зовсім просто: СРСР/УРСР – уряд Польської держави та його комуністичні антагоністи були союзниками по антигітлерівській коаліції? Про яку «українсько-польську» та ще й «другу» війну може йти мова?

Твердження про її існування в просторі та часі вимушений кваліфікувати не інакше, як звичайну агітку в стилі «Короткого курсу історії ВКП(б)».


Коли і чому український націоналістичний рух став масовим?


Єдина правильна відповідь на це питання така: це сталося виключно завдяки звірячій, антилюдській терористичній владі радянських комуністів.

Відповідь за всіх українців – і тих, що загинули героїчною смертю під час збройного опору «другій» радянській окупації, – дав Петро Лисик, тоді – парубок, зв'язковий УПА. «Уся сім'я загинула від більшовицьких рук» – так назвав він свій спомин про ті жахи, які і повоєнними десятиліттями коїлися на сучасних західноукраїнських землях. Ще б пак! Наприклад, його брата «засудили до смертної кари. Вішали його привселюдно у Бориславі на Різдвяні свята 1945 року».[256]

Ще одне, взяте навмання свідчення із першої-ліпшої документальної збірки, яка потрапила до моїх рук (дяка студентам історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, які записали ці та інші свідчення в 2002–2003 pp.). Марія Загорянська, зв'язкова УПА: «радянських «визволителів»… ми дуже боялися, бо пам'ятали 1939–1941 pp. Тоді вони стільки людей закатували у тюрмах. Жах!»[257]

Подібні враження та спомини можна цитувати годинами. Кожен охочий може власними руками погортати сторінки таких видань, як ото «Червень-липень 1941 р. Матеріали до 9-х Липневих академічних читань 2001 р.» – Всеукраїнське товариство політичних в'язнів і репресованих; Київське товариство політв'язнів і жертв репресій; ЛОТ «Пошук». – Київ, Український Центр духовної культури. – 2001.

Але вважаю своїм обов'язком заздалегідь поінформувати: особисто моя психіка описаних там звірств не витримала. Як хочете, так і розумійте.


Чому вчить історія українського націоналістичного руху?


Як на мою скромну думку – мало кого і мало чому. Позиції сторін сформовані десятиліттями промивання мозку, мають залізобетонний, якщо можна так сказати, характер, пильно охороняються своїми прибічниками.

Особисто мені ця історія дала засвоїти попередній урок. У розвідці «Проект „Україна"»: «Жертва УПА, місія Романа Шухевича» дійшов висновку, що багаторічна війна Української повстанської армії була у своїй основі масовим народним збройним спротивом відновленню антилюдського комуністичного режиму на території сучасної Західної України. На жаль, під час цієї війни, головним чином у 1943 р. на території сучасної Волинської області, від рук тамтешніх українських націоналістів загинуло декілька десятків тисяч цивільного польського населення. Від рук поляків – тисячі українців.

Ця невиправдана трагедія була «закріплена» примусовим виселенням у другій половині 40-х років XX ст. з рідних домівок десятків тисяч інших громадян польської національності. Попри зусилля Президентів Польщі та України Олександра Квасьневського та Леоніда Кучми, примаса Польщі кардинала Юзефа Ґлемпа та глави Української греко-католицької церкви Блаженнійшого Любомира, кардинала Гузара, єпископатів обох країн збройний конфлікт між тогочасними громадянами Польської Республіки українського та польського походження до сьогодні є кривавою раною та тілі сучасних польського та частини українського народів.

Більше того: цей конфлікт перманентно роздмухується зацікавленими політичними та окремими представниками псевдонаукових кіл як у сучасній Польщі, так і в сучасній Україні, екстраполюється, «розтягується» з локального до загальнонаціональних рівнів, трактується не більш і не менш, як «українсько-польська війна».

Така трактовка є антинауковою та по-людськи безвідповідальною. Якщо сказати прямо – вона є брехнею, яка, крім всього іншого, об'єктивно перешкоджає поверненню України до європейського політичного, інтелектуального, духовного простору. За голослівними звинуваченнями якось забуваються очевидні речі. УРСР як квазідержавне утворення та Польська держава ніколи між собою не воювали. Українці та поляки пліч-о-пліч билися в арміях власне Польщі та СРСР, а також США, Канади, Франції, інших країн антигітлерівської коаліції. Крім того, вихідці з території тогочасної Польщі – українці та поляки – воювали у лавах збройних сил Німеччини, в парамілітарних партизанських загонах різних політичних орієнтацій (наприклад в Італії) тощо.

Поза тим, «темною стороною Місяця» і сьогодні, через 70–90 років після подій, які описані в цій розвідці, залишаються деякі окремі елементи практичної політики Другої Польської республіки та римо-католицької церкви, які сприймалися частиною українського населення Польщі як такі, що мають за кінцеву мету уніфікувати існуючі національні та конфесійні відмінності поміж обома народами, між римо-католиками та греко-католиками.

Зрештою, непорозуміння, які активно роздмухували нацистський та радянський окупаційні режими і їх колабораціоністи з числа місцевого населення, переросли у фазу взаємного фізичного винищення. Це мало катастрофічні наслідки для обох сторін, які потрапили в рабство до російських та своїх, рідних, комуністів.

Якнайкращу, з мого погляду, оцінку того, що сталося, сформулював колишній Президент Польщі Олександр Квасьневський: «Я, наприклад, – сказав він в інтерв'ю радіо «Свобода», – вважаю, що скільки б ми не старалися, та сприйняття Бандери в Польщі і в Україні буде різне. Для нас це терорист, злочинець і український націоналіст, а для українців, особливо в Західній Україні, – це борець за незалежність України, який використовує тогочасну політичну кон'юнктуру, а водночас він застосовує методи терору, яких не цуралися й польські герої, до яких ми ставимося як до світлих постатей нашої історії».[258]

Ці б слова – та Богові до вух.

Буду молитися.

Dixi.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька» автора Яневський Д.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX Прикінцеві запитання“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи