Цю думку деталізував англійський історик Дж. Феннел у книзі «Криза середньовічної Русі». Його принципова позиція вкрай важлива для оцінки діяльності Олександра Невського, хоч як би не намагалися обілити того російські історики, приписуючи йому свого роду «практицизм», мовляв, обрав менше лихо. Черговий вимисел великоросів.
Будучи в цілком аналогічних умовах, не скорилися татаро-монголам литовці, поляки, угорці, чехи. Зрештою, українці-русичі разом із литовцями в боротьбі і спротиві здобули незалежність від татаро-монгольського поневолення в 1320 році.
Від істини нема куди подітися: саме Олександр Невський сприяв 300-літньому рабству великоросів; саме він перший повелів народові скоритися Золотій Орді без боротьби; саме він, на вимогу своїх хазяїв, провів подушний перепис та відвіз в Орду першу подушну данину.
Олександр Невський, слідом за батьком, без боротьби став на коліна і поцілував на знак покірності чобіт золотоординського хана. То в чому ж велич Олександра Невського перед Російською православною церквою?!
Зважаючи на все викладене, це здається неможливим, і протиприродним. Але в тому й полягає дволикість великоросійської історії, що дії своїх предків вони оцінюють «двоїстою міркою».
«… Олександр зробив доленосний вибір між Сходом і Заходом на користь Сходу. Пішовши на союз із Ордою (як по-мудрагельськи сказано, адже пішли насправді до Орди в рабство, ставши Золотоординським улусом. — В. Б.), він запобіг поглинанню Північної Русі (майбутньої Московії. — В. Б.) католицькою Європою і таким чином… урятував російське православ'я» [2, № 11, с. З0].
Цими словами сказано все. Жодні людські якості не бралися Російською церквою до уваги, коли цього князя вводили в сан «святого Російської православної церкви». Всі ниці підлості князя Олександра були прощені й забуті, а згодом — перекручені й виправдані лише за вигадані заслуги перед російським православ'ям. Не будемо забувати, що сама Російська церква в ті часи йшла до інородців з мечем і вогнем. А перед татаро-монголами стала разом із князем на коліна і схилила голову, — за що отримала винагороду від хана — він її не зачепив.
Така московська дворушна мораль. Звідси «взялося і походить» московське князювання.
Автор на цьому збирався закінчити «вивчення великих подвигів» Олександра Невського. Але довелося за велінням випадку повертатися. Придбав я в Іркутську книжку для читання школярам молодших класів: «Олександр Невський». Видана 1993 року в Москві видавництвом «Граница». Шістнадцятисторінкова книжчина, як сказано на її останній сторінці, «отримала благословення Патріарха Московського і всєя Русі Алексія П». У ній та ж версія життєпису Олександра Невського, що й у літературі, котру ми простудіювали. Лише більше патетики.
Ось які описи ту подано:
«Перемога на берегах Неви далася російським воїнам малою кров'ю. У битві загинуло 20 новгородців і ладожан. Похід шведських лицарів-хрестоносців на Русь було відбито» [16, с. 10].
Подано велично: то був «перший хрестовий похід на Північну Русь», то був «похід лицарів-хрестоносців на Русь». Брехня втовкмачується в голову дітей зі шкільної лави і, як бачимо, із благословення самого патріарха. Але не варто дивуватися, зовсім недавно патріарх благословляв війська, які йшли нищити чеченські селища і міста для «збирання землі російської».
Ознайомимося із деякими «перлинами» цієї книжчини:
Якщо на Неві «перемога… далася росіянам малою кров'ю», то на Чудському озері для «хрестоносців» був справжній жах:
«Багато хрестоносців пішло на дно Чудського озера. Усього було вбито чотириста знатних лицарів, а п'ятдесят орденських братів потрапили в полон. Простих воїнів — кнехтів, які впали в бою, виявилося так багато, що їх навіть не лічили» [16, с. 13].
Навіщо їх лічити! Навіщо так ревно старатися! Якби полічили, довелося б назвати цифру. А так можна плести нісенітниці і не червоніти від сорому. «Хвалебну оду» проспівано, але нікому не спаде на гадку: чи це справді так? Ви ніде не побачите джерел супротивної сторони. Навіщо? Вірити привчили на слово.
Навіть Велика Радянська Енциклопедія визнавала, що лицарів було в Лівонії не більше 100–120 осіб, і ніколи вони «купою» не ходили на Псков або Новгород. Та великоросові істина не потрібна, йому підсовують «сказання».
А так виглядає «російське сказання» про Золоту Орду:
«У Золотій Орді поважали і боялися (аж жижки зводило в судорозі! — В. Б.) російського полководця, який здобув уже дві великі перемоги. Хани розуміли, що князь Олександр Невський прагне тільки одного — відродити колишню силу Русі (тому він виконав наказ влади про подушний перепис населення спочатку в суздальській землі (1257 рік), а пізніше в новгородській (1259 рік). — В. Б.). Тому він (Олександр Невський. — В. Б.) і став на захист татарських переписувачів (очоливши спільне військо! — В. Б.), які приїхали в Новгород для підрахунку кількості данників» [16, с. 14].
Я нічого не переплутав і чесно списав слова з книги, не роблячи винятків. Виявляється, хани Золотої Орди, які підкорили суздальські землі, були страшенними дурнями, тремтіли й боялися «полководця», і тільки те робили, що «відроджували колишню силу Русі…» Блеф! Однак не смішно. Розраховано на невігласів на багато сотень років.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ“ на сторінці 9. Приємного читання.
TextBook