Досліджуючи питання, слід пам'ятати: у заручниках міг бути не просто один із синів князя, як нам мимохідь натякає «байкар» М.М. Карамзін, а тільки перший прямий спадкоємець князя Ярослава Всеволодовича. Татаро-монголи добре знали закони успадкування влади в суздальських Рюриковичів. До речі, вони їх непогано притримувалися надалі.
Отже, все свідчить про те, що аманатом у Батия з 1238 року був старший син князя Ярослава — Олександр, який одержав згодом, через сотні років, додатковий титул — Невський. Батий віддав у 1249 році володимирський великокнязівський престол братові Олександра — Андрію тільки тому, що й у 1249 році Олександр далі сидів при ставці Батия в аманатах. Це підтвердив у 1246–1247 роках великий мандрівник і посол — Плано Карпіні. Не цитуватиму повторно його слів.
Історики Російської імперії, залежно від поглядів, або із захватом, або між іншим повідомляють читачам про почесне братання Олександра Невського із сином хана Батия — Сартаком. Окремі «літописні зводи» навіть стверджують, що Олександр Невський був «прийомним сином» хана Батия. Гадаю, такі твердження робилися не просто так. Історії факт братання (на крові!) Олександра й Сартака справді відомий.
Ось як про цей факт дуже коротко й стримано оповідав історик Л. М. Іумільов: «У древніх монголів був зворушливий звичай братання. Хлопчики або юнаки (це важливо!!! Прошу саме на це звернути увагу. — В. Б.) обмінювалися подарунками (і не лише: різали собі руки, змішували кров з молоком, після чого пили напій по черзі, вимовляючи слова обопільної клятви. — В. Б.), ставали андами, названими братами. Побратимство вважалося вищим від кревного споріднення; анди — як одна душа: ніколи не покидаючи, рятують один одного у смертельній небезпеці. Цей звичай використав Олександр Невський. Побратавшись із сином Батия Сартаком, він став мовби родичем хана і, користуючись цим, відвів багато лиха від російської землі» [18, с. 132–133].
Усі російські історики в свої оповіді запускали той чи інший «доважок брехні». Іумільов, повідомивши факт братання Сартака з Олександром, скромно промовчав — коли це могло статися, в якому році. Він знав про наявність величезної кількості неправди і міфів у російській історії, однак промовчав. Навіть питання про братання докорінно спотворив.
Шановні читачі, настав час самим подумати й відповісти на запитання, які виникають і на які російські «байкарі» не дають відповідей, тікають від них.
Отже, конкретні запитання: в якому році могло відбутися братання Сартака і Олександра? Скільки років у ті роки було хлопчикам або юнакам?
При цьому нагадую, що, за монголо-татарськими законами, людина в 16 років вважалася повнолітньою, тобто виходила з віку хлопчика і юнака, ставала дорослою.
Послухаймо все того ж Л. М. Іумільова:
«Адже відомо, що Темуджин (майбутній Чингісхан. — В. Б.) женився з Борте, досягши повноліття, тобто 16 років» [18, с. 209].
Із цього випливає, якщо дотримуватися законів імперії Чингісидів, що братання між хлопчиками або юнаками, Олександром і Сартаком, мало відбутися у віці від 8 до 15 років. І не пізніше!
Ще раз звертаю увагу на необхідність дотримувати саме законів татаро-монгольської імперії, їх у XIII столітті дотримувала вся знать держави. Не можна керуватися вимислами і державним великоросійським бажанням.
Для відповіді на поставлені запитання, з огляду на колосальний «доважок брехні» у російській історії, пропоную йти від династійної лінії Чингісхана.
Велика Радянська Енциклопедія у 3 томі на сторінці 46 стверджує: «Батий… (1208–1255), монгольський хан, син Джучі, внук Чингісхана. Після смерті батька (1227) став главою Джучі-улуса».
Як бачимо, хан Батий народився 1208 року. Отже, його старший син Сартак міг з'явитися на світ приблизно у 1228–1232 роках. Тобто, заокруглюючи, ми маємо право припустити, що рік народження Сартака — 1230-й. Це надалі підтвердиться й іншими викладками.
Дуже уважно простудіювавши М. М. Карамзіна, можна встановити роки, коли могло відбутися зближення і братання Сартака з Олександром:
1238 рік — одержання ярлика на князівський престол батьком Олександра, Ярославом Всеволодовичем. М. М. Карамзін цю зустріч замовчує.
1243 рік — поїздка Ярослава Всеволодовича в ставку Батия, зафіксована М.М. Карамзіним. Син міг бути з батьком.
1246 рік — поїздка батька Олександра в Каракорум із обов'язковим заїздом у ставку Батия. Після цієї поїздки батька Олександра не стало.
Сподіваюся, читачі розуміють, що роки з 1243-го і далі слід виключити, бо, за російськими вигаданими «джерелами», Олександру в 1243-му вже «стукнуло» 23 роки, і підтримати «древній монгольський звичай братання хлопчиків і юнаків» він не міг. Зостарівся. Залишаються роки з 1238 по 1242-й.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ“ на сторінці 29. Приємного читання.
TextBook