Розділ «Частина друга ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ»

Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1

«Після цього ми в'їхали в землю Кангітів, у якій, в дуже багатьох місцях, відчувається великий брак води, навіть населення її нечисленне через брак води. Тому люди князя… Ярослава, які їхали до нього в Татарську землю, у великій кількості померли в цій пустелі» [8, с. 50].

В «писаннях» М. М. Карамзіна постійно зринає маса великих «непорозумінь». Незабаром ми переконаємося, що в цій первісній родовідній майбутньої Московії брехня сидить на брехні, причому відверта. Послухаємо «великого історика» далі:

«Батий прийняв Ярослава з повагою і назвав Главою всіх Князів Російських, віддавши йому Київ… (Ось вона, вічна мрія великоросів! — В. Б.). Так государі наші врочисто (у ярмі та на колінах, але врочисто! — В. Б.) відреклися від прав народу незалежного і схилили шию під ярмо варварів. Учинок Ярослава був прикладом для Удільних Князів Суздальських… (які) били чолом гордовитому Батию, щоб мирно панувати в областях своїх» [1, том IV, с. 175–176].

Сподіваюся, читачі розуміють зміст «історичного словоблудства», адже князь Ярослав, одержуючи ярлик на «престол» і плазуючи в ярмі, раптом, крім землі Моксель, отримав на додачу Київ, тобто — Русь.

Про володимирський ярлик М. М. Карамзін узагалі забув згадати, настільки увійшов в екстаз: усе віддав «великий батько» Батий великоросам — і Київ, і «верховенство всіх князів Російських». Бачите, якими великими були майбутні великороси уже в 1243 році! Гірко і соромно читати це глупство майстра «доважку брехні».

Однак трапилося велике непорозуміння. Чергове. За князем Ярославом пішли лише удільні суздальські князі, інші не поважали чи то Батия, чи самого Ярослава. Досить дивно! Але весь фокус полягав у тому, що сам Ярослав Всеволодович, одержавши, за Карамзіним, Київ, не виконав веління хана «сісти в Києві», а чомусь опинився у Володимирі-Суздальському. Ось вони, «доважки брехні» великоросів. Читачі розуміють, що ці «перлини» не найвиразніші. Трапляються ще яскравіші. Брехня про одержання Ярославом Всеволодовичем ярлика на київський престол спростовується на наступній сторінці самим М. М. Карамзіним.

Послухаймо:

«Ярослав попрощався навіки з люб'язною батьківщиною, крізь степи і пустелі досягши Ханського стану, він серед багатьох інших данників упокорився перед троном Октаєвого спадкоємця (Гуюком. — В. Б.)… і, одержавши милостивий дозвіл їхати назад, скінчив життя на шляху… Вірні Бояри привезли його тіло в столицю Володимирську. Казали, що він був отруєний… Але Моголи, сильні мечем, не мали потреби діяти отрутою, знаряддям лиходіїв слабких. (Ось і визнання попередньої брехні! — В. Б.). Чи міг Князь Володимирської області здаватися страшним Монархові (Гуюку. — В. Б.), який повелівав народами від Амура до устя Дунайського?» [1, том IV, с. 176].

Великі князі київські, чернігівські, галицькі, волинські одержать свої ярлики самостійно.

Звідтоді великороси втратили навіть можливість запускати «доважок брехні» про належність земель Русі суздальському князеві.

М. М. Карамзін, щоправда, ще раз спробував запустити цю брехливу ідейку, передавши від імені хана «ярлик» на Київ князеві Олександру, так званому Невському. Але і там брехню було видно неозброєним оком.

Кілька сторіч великороси перестали зазіхати на володіння Русі, перетворившись на рядовий улус Золотої Орди.

Наразі ж, за хронологією давніх історичних подій, ми якраз напередодні появи Московії, і великоросійські «автори історії» зі шкіри пнулися, аби «підв'язати» великий Київ до «Залешанської землі». Навіть на татаро-монголів намагалися посилатися, мовляв, бачите, татарські монархи нам віддавали Київ.

Брехня очевидна. Та що вдієш, облуду запущено, і великоросам від неї важко відмовитися.

Повернімося в 1246 рік. Ярослав Всеволодович і бояри з веління Батия та за законами Імперії вирушили в Каракорум, аби «схилити шию» перед новим великим ханом. У той час усі управителі улусів з'їжджалися в столицю Імперії Каракорум, бо прямим нащадкам Чингісидів і полководцям слід було обрати великого хана.

До кінця літа 1246 року великим ханом був обраний Гуюк, онук Чингісхана.

Не описуватиму торжества, що відбулося у столиці Каракорум. Скажу тільки, що суздальський князь брав у ньому участь, стояв у юрбі біля огорожі «Великої Юрти». Князі втягувалися в життя Імперії, запозичували звички і традиції.

Є історичний свідок, який залишив щоденники, побувавши в 1246–1247 рокаху татаро-монгольській Імперії — у Батия в Сараї та у великого хана в Каракорумі. Це відомий нам посланець Папського престолу Плано Карпіні. Його свідчення унікальні, безцінні для нащадків. От що повідав Іоанн де Плано Карпіні:

«У той же час помер Ярослав, який був великим князем… Він щойно був запрошений до матері Імператора, та… дала йому їсти і пити з власної руки; він повернувся у своє приміщення, одразу занедужав і помер, через сім днів, а все тіло його дивним чином посиніло» [8, с. 57].

Великоросійські «байкарі історії» стверджують, мовляв, князь лише «занедужав» у Каракорумі, а вмер у дорозі. Але подібні фокуси ми вміємо розрізняти, і знаємо, навіщо вони підкидалися в історію.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Країна Моксель, або Московія [Історичне дослідження. Книга 1» автора Володимир Білінський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ“ на сторінці 26. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи