Розділ «1918»

Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Тут, на пустельному полі, поритому воронками від снарядів, цирк був усього лише словом, надрукованим на шматочку картону. Залитий світлом балкон, укритий тирсою манеж, помах хлиста дресирувальника, принцеса цирку, яка скаче на коні в сукні з тюлю, з блискучими прикрасами, — так, усі ці нескінченні радощі молоді, усе це скінчилося навіки для молодого життя, що обірвалася так раптово. Даремно чекатимуть його на балконі сьогодні ввечері інші офіцери, стрункі та розпусні. Але цирковий оркестр усе одно гратиме, і білолиций клоун, з награним веселощами, вироблятиме свої сальто-мортале на оксамитовому килимку, розстеленому просто на піску. Дами почнуть фліртувати, точнісінько як тоді, коли він був там, можливо, ще вчора.

Я охоче поклав би квиток назад під його закривавлену сорочку, так щоб, як у давні язичницькі часи, усе, що належало героєві, супроводжувало його в могилу; так щоб усе його майно зникло з лиця землі; і так щоб на пам'ять про нього залишилася порожнеча, як у цирку Верони.


181


Понеділок, 7 січня 1918 року Флоренс Фармборо прибуває до Москви

Потяг погойдується, стукає колесами, знову погойдується, стукає колесами — їде через білу, укриту снігом рівнину, освітлену слабким ранковим світлом сонця. Селищ стає дедалі більше. О пів на першу вони прибувають до Москви. Подорож з Одеси тривала цілий тиждень — так неспокійно тепер у Росії. Поїздка була не тільки довгою, але і дуже неприємною і незручною. Кілька разів вона всерйоз побоювалася за власне життя.

Потяг був ущент переповнений солдатами — щасливими, агресивними, п'яними, послужливими, безцеремонними, захопленими, озлобленими. Люди їхали навіть на дахах вагонів. На деяких станціях сідали в потяг, просто розбиваючи вікно і залазячи всередину. Як і Флоренс, ці солдати залишили у себе за спиною фронт і війну, хотіли якомога швидше потрапити додому. Власне кажучи, вся її розформована медсанчастина мала їхати разом. Але це виявилося неможливо, у метушні вони дуже швидко загубили одне одного з очей. Флоренс позбулася свого дорогоцінного сидячого місця, коли вийшла допомогти вагітній жінці, яка раптово занедужала, тому більшість дороги вона простояла в коридорі, притулившись лобом до холодної шибки і страждаючи від головного болю. Пересівши на інший потяг у Києві, вона нарешті отримала сидяче місце і потім дві з половиною доби сиділа непорушно, боячись утратити його, і це незважаючи на те, що їй не було що їсти і в неї залишалося обмаль води, незважаючи на шум і сморід від солдатів, які курили, пили, галасували. До того часу весь її багаж був уже вкрадений.

Не минуло й двох місяців з її останнього відвідування Москви, але місто з тих пір помітно змінилося. Темні вулиці патрулювали самовдоволені, розгнуздані солдати; на рукавах у них були червоні пов'язки. (Багато хто з її знайомих навмисно одягалися тепер у все поношене, щоб не привертати до себе уваги цих патрульних.) Уночі часто чулася стрілянина, і в квартирі її господарів усі спали одягненими, щоб у разі небезпеки негайно залишити будинок. Гостро відчувався брак їжі, люди просто голодували. Гарантований денний пайок містив п'ятдесят грамів хліба або дві картоплини. З продажу зник навіть такий необхідний продукт, як сіль. Як і раніше були відчинені ресторани. Але ціни в них були астрономічні, а з м’ясних страв подавали переважно конину. Усюди панувала атмосфера страху і невизначеності.

Виходячи з потяга у своїй пошарпаній, брудній уніформі, Флоренс відчувала пригніченість і замішання.

Я повернулася додому немов якийсь волоцюга, позбувшись усього, що мені було дороге. Мою роботу в Червоному Хресті завершено. Мої мандри фронтами також. У душі залишилася тільки порожнеча — і це глибоко крає мене. Схоже, моє життя зайшло у глухий кут. Важко передбачити, що чекає на мене в майбутньому. Усе надто вже темно і порожньо.


182


Неділя, 27 січня 1918 року Мішель Корде розмірковує про майбутнє

Сильні морози дещо відступили: ще зо два тижні тому за вікном було мінус вісімнадцять градусів. Влада заборонила продаж абсенту, солдатам не дозволялися носити шарфи. Зникли торти (в чайних салонах подавали тепер тільки тістечка), а хлібний пайок незабаром буде зменшено до трьохсот грамів на день на людину. Поширюються чутки про заворушення в робітничих кварталах, про близькі авіанальоти на Париж і про німецький наступ, що готується на Західному фронті. А ще подейкують, що в паризькому театральному середовищі викрито шпигунську мережу, до якої належали лише жінки. Корде занотовує в своєму щоденнику:

Робітники на корабельнях біля Кліде погрожують страйком 31 січня, «якщо до цієї дати не почнуться мирні переговори». Тут ми бачимо новий поворот у протистоянні народу і влади: народ хоче знати, чому його змушують битися. Знадобилося чотири роки війни, щоб це законне бажання спливло на поверхню. У Росії воно вже досягло своєї мети. Дедалі голосніше лунають голоси в Англії. Вимоги укласти мир висувають і в Австрії. Ми не знаємо, наскільки сильним є невдоволення війною в Німеччині чи у Франції. Але війна вступила в нову фазу — фазу боротьби між стадом і його пастирями.


183


Вівторок, 29 січня 1918 року Ріхард Штумпф на борту «Гельґоланда» читає заклик до загального страйку

Ось уже два місяці корабель знову стоїть у сухому доці. Через ремонтні роботи Штумпф увесь забруднений: «Не можна і пальцем ворухнути, щоб одразу ж не влізти в лайно». Штумпф змирився. Народ невдоволений. На борту багато говорять про політику, але матроси, на його думку, — це занадто розколота маса, занадто довірлива, ледача, занадто дурна, щоб на щось зважитися.

Зате Штумпф повернувся до своїх занять. Його енергія знайшла вихід. Він плів грубі черевики з пеньки і продавав їх товаришам. Торгівля відбувалася жваво. Він улаштував імпровізовану шевську майстерню в судновий пекарні, щоб уникнути стеження з боку офіцерів. За календарем була зима, а погода стояла весняна.

Цього ранку сталася подія, що могла б частково похитнути мізантропію і песимізм Штумпфа. На борту корабля виявилися листівки соціалістичного змісту. За кілька хвилин уся команда вже знала про них. Матроси скупчувалися, памфлети передавали з рук у руки. Штумпф сам прочитав один екземпляр, зауваживши, що на листівці, звісно, були відсутні підпис автора і місце видання, що написане в ній почасти правда, а почасти — всього лише «банальності та загальні фрази». Головне гасло звучало так: «Якщо ти не хочеш, щоб Німеччиною керували за допомогою шаблі, будь готовий до загального страйку!»

Потрясіння, що цього дня досягли порту Вільґельмсхафен, вибухнули за тисячі кілометрів від нього, у Відні. У середині місяця там прокотилася хвиля страйків на військових заводах на знак протесту проти зменшення хлібних пайків і продовження війни. Становище ставало настільки загрозливим, що австрійська королівська сім'я під охороною озброєних військових залишила столицю. Хвиля страйків ширилася, докотившись до Будапешта і військово-морської бази Каттаро, де матроси заарештували своїх офіцерів і здійняли червоні прапори. Зараз хвилювання в Австро-Угорщині тимчасово вщухли, але замість цього вчора почалися великі страйки серед берлінських робітників на заводах боєприпасів і в металургії. У Німеччині також наростало невдоволення браком їжі та тим, що правлячі військові кола продовжують вести війну. Правда полягала в тому, що Німеччина була виснажена, з точки зору економічної. Іскрою, через яку спалахнуло полум’я, стала новина про невдачу мирних переговорів з Росією в Брест-Литовську[261]. Страйкарі вимагали миру, без усяких анексій і контрибуцій для будь-якої зі сторін, миру, заснованого на праві народів на самовизначення.

Цього дня страйки прокотилися всією Німеччиною. Припинили роботу понад мільйон людей у Мюнхені, Бреслау, Кельні, Лейпцигу та Гамбурзі.

До обіду надійшов наказ про шикування на палубі. Офіцери поговорили з особовим складом. З одного боку, вони висловили подяку за те, що про підбурливі памфлети негайно було повідомлено капітана, і закликали матросів й надалі діяти таким чином. З іншого боку, застерегли від участі у страйках та політичних маніфестаціях.

Штумпфу було важко передбачити, що станеться. Він добре знав, що невдоволення стало загальним: «Якщо знайдеться хтось, хто зможе скористатися з цього невдоволення, то вибух буде практично неминучий». Звісно серед матросів і робітників раз у раз виникали хвилювання, але їхні протести не містили ані послідовності, ані завзятості. І через короткий час вся енергія ставала марною. Такий був його досвід. Коли він придивлявся до робочих на корабельні, здавалося, що все відбувається як зазвичай. Не було ані найменших ознак того, що вони хочуть відкласти вбік свої інструменти. Вони навіть не ухилялися від роботи.

Але коли Штумпф проходив повз одного робітника, то почув, як той сказав: «Завтра ми припинимо стукати молотками». Штумпф подумав, що робітник мав на увазі війну.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах» автора Петер Енґлунд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1918“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи