Розділ «1915»

Того самого дня Андрій Лобанов-Ростовський знаходиться неподалік від Варшави, на північному сході. (Його рота залишила місто ще вчора, майже без утрат, хоча їм і довелося проїжджати вулицями поблизу до ріки, під прицільним кулеметним вогнем німців. Вони помітили, що німці уникають стріляти по цивільних особах, а тому Лобанов-Ростовський розжився цивільними дрогами.)

День був спокійний і використовувався для відпочинку і для ревізії наших позицій та нашої техніки. У штабі повідомили, що ворог переправився через Віслу в декількох місцях, але поки ще не обстрілював наші війська. Неподалік з'явилися лише нечисленні кінні патрулі. Тим часом два корпуси обабіч нас ретирувалися швидше, ніж ми, тому в стратегічному відношенні ми опинилися на дні мішка.

---

62

---

Неділя, 12 серпня 1915 року Андрій Лобанов-Ростовський заспав під Чаплі

Власне кажучи, єфрейтор мав збудити їх усіх о першій годині. Коли вони із залишками роти вкладалися спати на селянському дворі, передбачалося, що вони відпочинуть годинку-дві в темряві, а потім відразу ж відновлять свій марш. Вони добре знали, що ар'єргард продовжить відступ близько другої години, а потім між ними і німцями, які переслідували їх, уже нікого не залишиться.

Усього зо дві години на сон.

Вони стомилися. Якщо раніше Лобанов-Ростовський нарікав на неробство, то тепер усе було навпаки. Саперна рота постійно працювала під час масштабного відступу. Вони то підривали за собою мости, підпалювали будинки або руйнували залізничні лінії, то допомагали іншим частинам зміцнювати окопи — не лише рити землю, а й корчувати поле і ставити загородження. Навіть якщо закінчувався колючий дріт, дошки і цвяхи, навіть боєприпаси, — у такому випадку просто вкопували в землю стовпи, щоб хоч на відстані обдурити німців і продемонструвати укріплення міцнішими, ніж вони є насправді. Останні 48 годин вони копали і зміцнювали окопи для піхотного полку, працюючи під дощем, і страшенно втомилися. Укріплення були готові вчасно, і тут надійшов наказ залишити їх.

Вони відступають далі.

Чутливий Лобанов-Ростовський не лише втомився, він пригнічений. Учора він просто зізнався в цьому своєму командирові, Габріаловічу: «Мої нерви не витримають». Але Габріаловіч поставився до його слів байдуже, уважаючи, що лейтенант просто перевтомився, і почав говорити на іншу тему. Лобанов-Ростовський турбувався за свої книги, упаковані, за звичаєм, у спальний мішок. Це були французькі романи і товсті історичні праці. Антон, відданий денщик Лобанова-Ростовського, не вбачав сенсу в тому, щоб тягати за собою цю поклажу, тим паче що саме він найбільше її і тягав. Тож Лобанову-Ростовському доводилося наглядати за Антоном, щоб той де-небудь не залишив дорогоцінні книги. Денщик особливо незлюбив тритомник творів французького історика Альбера Вандаля про Наполеона і царя Олександра, намагався упакувати ці книги таким чином, щоб вони випали дорогою.

Усього зо дві години сну. А потім вони продовжать відступати. Лобанов-Ростовський прокинувся першим. І одразу ж зрозумів: щось не так. Навколо зовсім розвиднілося. Він поглянув на годинник. Він показував шість. Отже, проспали. Аж на п'ять годин.

Він насилу розбудив Габріаловіча. Той віддав наказ розбудити людей, які спали біля возів на дворі, і якнайтихіше відвести їх у сарай. А потім потрібно буде обережно розвідати, чи не ввійшли в село німці.

Німців там не було.

Вони негайно вирушають.

Отже, їм загрожує німецька кавалерія, яка знаходиться десь за спиною. Ще їх можуть обстріляти російські з'єднання, які відступають попереду них. Вони на нічийній землі. Крім того, з досвіду відомо, що всі мости підірвано або спалено. Яким чином їм переправитися через річку?

Щоб трохи пом'якшити першу загрозу, вони повернулися до заведеного порядку і пустили вперед вози з вибухівкою та озброєнням — і з книгами, — а за ними солдатів. Можливо, це правильно, тому що вони дістануться річки, уникнувши зіткнення зі своїми. Німців не видно. А попереду, де поблискували зеленкуваті води річки, вони побачили міст і зраділи: «Солдати з невідомого нам полку готувалися підірвати його і дивилися на нас із величезним здивуванням».

Близько одинадцятої години вони дісталися залізничної лінії, що веде до Білостоку. Її також захотіли підривати. Великий бронепотяг поетапно давав задній хід, і солдати руйнували за ним колію. Підрозділ Лобанова-Ростовського попрямував за потягом. Спершу вони підірвали міст, потім знайшли залізничний вокзал. Як завжди, вони підпалили його.

Дерев'яні стіни будівлі було охоплено полум’ям, як раптом Лобанов-Ростовський виявив кішку. Тварина в страху бігала по даху, жалібно нявчала. Він знайшов драбинку і поліз на дах за кішкою.

Тварина нажахано дряпалася, її небезпечно було взяти до рук, тому я скинув кішку з висоти другого поверху. Вона двічі перекинулася в повітрі, приземлилася на всі чотири лапи і, задерши хвоста, зникла в кущах.

---

63

---

Понеділок, 23 серпня 1915 року Ангус Б’юкенен сторожує залізницю у Мактау

Ранній ранок. З південного заходу дме сильний мусон. Холодно вартувати. Близько пів на шосту починає розвиднятися. Вогкий туман покриває зарості буша внизу від них. Ландшафт стає розмитим, втрачає свої обриси, зникає. Видимість дорівнює практично нулю. Навколо панує тиша, чутно тільки крики цесарок та інших свійських птахів, які вітають схід сонця.

Б'юкенен разом з іншими вартує, охороняючи залізницю Уганди, — саме в цьому місці, де вона простягається з Момбаси, на узбережжі, до Кисуму, вгору, до озера Вікторія. Ніч минула спокійно цього разу. За останній тиждень майже щодня відбувалися сутички з німецьким патрулем по той бік кордону, який усіляко намагався перешкодити руху залізницею. Учора німцям удалося-таки підірвати ділянку шляху, так що один потяг зійшов з рейок.