Розділ «V ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ»

Трагедія малайзійського авіалайнера мобілізувала західних лідерів на підтримку України й підштовхнула їх до рішення запровадити міжнародні економічні санкції щодо російських чиновників і підприємств, які безпосередньо відповідали за агресію. Виявилося, що це занадто мало й занадто пізно. У середині серпня, коли підтримувані Росією сепаратистські «народні республіки» опинилися на межі поразки, Москва кинула в бій регулярні війська. Кремль зберіг самопроголошені республіки від краху, але не зміг реалізувати свій первісний план створення «Новоросії» — контрольованого Росією державного утворення, яке б простягалося від Донецька на сході до Одеси на заході й забезпечило б Росії сухопутний коридор до Криму. Росії також не вдалося втримати Україну від посилення політичних і економічних зв’язків із Заходом. В умовах, коли Україна відмовилася змиритися з втратою територій або відступити від своєї мети політичної та економічної інтеграції з Заходом, Росія відмовилася дозволити Україні вийти зі своєї сфери впливу, а Захід, стурбований загрозою міжнародному порядку, залишився розколотим щодо методів розв’язання кризи, війна на сході України перетворилася на тривалий конфлікт, якому не видно було кінця.

Станом на кінець весни 2016 року, за даними ООН, війна на Донбасі забрала близько 9 тисяч життів, більш ніж 20 тисяч осіб були поранені та більш ніж півтора мільйона були змушені залишити власні домівки. Від 3 до 4 мільйонів людей опинилися в пастці на «нічиїй землі», коли невизнані республіки Донбасу почали падіння у політичну, економічну та соціальну прірву замороженого конфлікту. Хіба це не надто висока ціна, щоб заплатити за перспективу європейської інтеграції? Можливо. Але на кону для України й більшості її населення в нинішньому конфлікті стоять цінності, які вони пов’язують з Європейським Союзом — демократія, права людини та зверхність закону, а не лише потенційне членство в союзі як такому. Крім того, на кону — незалежність країни та право її громадян робити власний вибір щодо внутрішньої та зовнішньої політики. Протягом багатьох століть такі цінності та ідеї надихали людей в усьому світі боротися за свободу для себе та своїх держав.

Україна стикається з надзвичайно складним завданням реформування своїх економічних, політичних і правових систем, захищаючи власну цілісність і суверенітет, але існують добрі підстави сподіватися на успіх. Це перш за все високий економічний та інтелектуальний потенціал країни. Улітку 2015 року Мінекономрозвитку випустило рекламний відеоролик про Україну для іноземних інвесторів. Він наголошує на традиційній точці сили країни: сільському господарстві. Україна, яка володіє 33% багатств чорноземів у світі, також є другим у світі експортером зерна за обсягами. Але ще більше вражає її інтелектуальний потенціал. Рівень письменності в Україні наразі становить приголомшливі 99,7%. Це, можливо, четверта найбільш освічена держава у світі. Щороку зі стін її університетів та коледжів виходять 640 тисяч випускників. З них 130 тисяч — у галузі технічних знань, 16 тисяч — у галузі інформаційних технологій, і 5 тисяч — в аерокосмічній промисловості, що робить Україну центром розробки програмного забезпечення Східної та Центральної Європи.

Для України російська агресія порушила фундаментальні питання про її подальше існування як єдиної країни, державну незалежність та демократичні основи її політичних інститутів. Не менш важливим є питання про природу національного будівництва України, в тому числі про роль історії, етнічного походження, мови та культури в творенні української політичної нації. Чи може держава, громадяни якої представлені різними етнічними групами, говорять різними (більш ніж однією) мовами, належать до різних церков і населяють різні історичні області, протистояти не лише натиску потужної у військовому відношенні сусідньої держави, а й претензіям цієї держави на вірність усіх, хто говорить російською чи відвідує православну церкву?

Російська агресія була спрямована на поділ України за мовною, етнічною та релігійною ознаками. Незважаючи на те що ця тактика в деяких місцях спрацювала, більшість українців об’єдналися навколо ідеї багатомовної та мультикультурної нації, об’єднаної політичними та адміністративними зв’язками. Ця ідея, народжена уроками, які Україна винесла зі своєї важкої і часто трагічної історії внутрішніх поділів, спирається на традиції співіснування різних мов, культур і релігій упродовж століть. Українське суспільство здивувало й себе, і світ, прочитавши свою історію в спосіб, який забезпечив подальше майбутнє своєї країни.