Розділ «Частина І»

19 березня

Газета «Вісті з Української Центральної Ради» повідомила: «Українська Центральна Рада у Києві організувалася 4 березня, об'єднуючи українські організації на спільних домаганнях: територіальної автономії України з державною українською мовою, з забезпеченням прав національних меншостей – росіян і інших». [71]

25—26 березня

З'їзд Товариства українських поступовців висловився за автономію України у складі Росії й перейменував організацію на Союз українських автономістів-федералістів. Головою СУАФ обрано С Єфремова (м), заступниками – В. Леонтовича (м) та А. Ніковського (м), членами тимчасового ЦК – В. Біднова (м), Д. Дорошенка (м), С Ерастова, Ф. Матушевського (м), В. Прокоповича (м), О. Шульгина. [72]

Друга Констатація

Упадає в очі відсутність прізвища М. Грушевського в будь-якому контексті, пов'язаному як із передреволюційною діяльністю ТУПу, так і з легалізацією Товариства як політичної сили. На нашу думку, на цій підставі можна стверджувати, що з'їзд СУАФ засвідчив «розлучення» М. Грушевського з вільними мулярами.

Народження Української Центральної Ради – З

27 березня

Країни Антанти почали наступ під Аррасом, маючи на меті остаточний розгром Німеччини та завершення війни.

Квітень

Український національний з'їзд та перші паростки українського фашизму – 1

6 квітня

Сполучені Штати Америки оголосили війну країнам Почвірного союзу.

У Києві, в будинку Купецького зібрання, відкрився Український національний конгрес[73]. Його перша ухвала засвідчила послідовність політичної позиції масонів – членів ТУП/СУАФ:

1. «Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу з’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, котрі живуть на українській землі».

2. «Автономний устрій України, а також інших автономних країн Росії матиме повні гарантії в федеративнім ладі».

3. «…Єдиною відповідною формою державного устрою з’їзд вважає федеративну й демократичну Республіку Російську».

4. «…Одним з головних принципів української автономії – повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть на Україні». [74]

5. «…Признаючи за Російськими Установчими зборами право санкції нового державного ладу Росії, в тім і автономії України, і федеративного устрою Російської Республіки, <…> до скликання Російських Установчих зборів прихильники нового ладу на Україні не можуть зостатися пасивними, але в порозумінні з меншими народностями України мають негайно (підкреслення наше. – Д. Я.)творити підстави її автономного життя».

6. «Український з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового правительства щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Крайової ради (Областного совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна Рада».