Розділ «Частина третя»

— Жовтого тани немає тут! — розгублено вигукнув він.

Я мовчав. Головний жрець швидко зійшов до мене і повторив:

— Чуєш, Андо! Жовтого тани тут немає! Ти мене обдурив!

— Так, обдурив! — признався я.

Я зніяковів і не міг дивитися в очі головному жерцеві, хоч і вважав, що він цілком заслуговує того, що я йому готував.

— Що ти хочеш зробити зі мною, Андо? — захлипав Арикі. — Куди мене ведеш?

— До тани Боамбо.

— Ні, ні! — закричав у відчаї Арикі і відскочив назад. — Одне;— А мене до жовтого тани! Ти ж обіцяв! Ти мені сказав, що жовтий тана дасть мені багато коньяку і цигарок!..

Я одвернувся від огидного старика. Так, він був невиправним. Навіть і зараз в ньому не заговорило сумління. А скільки гріхів було на його совісті! Ця людина не заслуговувала співчуття і милості…

— Ходімо зі мною, падлюко! — крикнув я суворо і, міцно схопивши його під руку, повів стежкою між високої трави аланг-аланг, що вкривала галявину біля хатини.

— Ні, ні! — вирвався головний жрець і сів у траву. — Не піду! Не хочу йти до Боамбо. Він забере у мене сім поясів мудрості і прожене в джунглі! Не хочу, чуєш! Одведи мене до жовтого тани! Шаміт каже, що в жовтого тани є багато коньяку й цигарок.

– Іди зі мною, негіднику! Ти зрадив своє плем'я і перейшов до його ворогів. За коньяк і цигарки ти готовий продати і рід, і все плем'я! Вставай! Швидко!

Зрозумівши, що я не жартую, Арикі підвівся й повільно поплентався поперед мене, схиливши голову. Він був схожий на злочинця, якого кайдани гнітили дужче, ніж вчинений злочин.

— Якось ти казав мені, що є добрі пакегі, — бурмотів він, ледве переставляючи ноги по втоптаній стежці. —І Шаміт сказав мені сьогодні: «Пакегі нанай-нанай». О, він мені збрехав! І ти обдурив мене! За що? Арикі старий. Арикі стомився. Арикі не може йти…

Все-таки він ішов, хоч і повільно. Ми знову увійшли в ліс. Нас одразу ж огорнула півтемрява, ніби погасло сонце. Звідусіль повіяло прохолодою. В тиші цієї півтемряви людина почуває себе самотньою і беззахисною…

Несподівано із-за товстого дерева вийшов молодий тубілець і перетнув нам шлях довгим списом. Все його тіло з голови до п'ять було вимазане сажею, а обличчя, спина й груди — розмальовані білими смугами, які означали, що плем'я веде війну…..:

— Стій! — крикнув юнак. — Куди йдете?

— До тани Боамбо, — відповів я.

— А де були?

— У пакегі.