— Ні, на торговельних. Вірніше, був капітаном яхти у пана, якого тільки-но повели.
— Хіба в нього була яхта?
— Так, він мав яхту.
— Мені сказали, що ви потерпіли корабельну аварію.
— Так, сер, Яхта розбилась он об ті скелі. — Стерн показав на скелі, між якими виднілися рештки нашої яхти.
Сержант повернувся, капітан знову щось сказав йому. Сержант віддав честь і зробив знак Стерну йти за ним. Коли ми залишилися самі, капітан спитав мене:
— Значить, ви болгарин?
— Так, болгарин, — підтвердив я.
Він слухав мовчки, трохи нахиливши набік голову, як людина, що недочуває і намагається вловити кожне слово співбесідника. Потім знову закидав мене запитаннями. Чи мають тубільці якусь зброю, крім рушниць? Ні? Ол райт! Чи є ще європейці на острові? Немає? І ніяких військ? А звідки у тубільців рушниці? З яхти? Добре, дуже добре! А скільки мешканців на острові? Де їхні селища? Далеко в джунглях? І немає ніяких доріг? А чи добре я володію мовою племені? Чи знаю вождя? Навіть дуже добре? О'кей!
Коли я відповів на численні його запитання, капітан, вимушено посміхаючись, сказав:
— Ми з вами союзники. Болгарія приєдналася до осі — нам це відомо? Так? О'кей! Ходімо вип'ємо, союзнику… Але насамперед давайте познайомимося: капітан Сігоміцу. А наніс ім'я? Антон? О'кей!..
Ми зайшли до тісної кают-компанії підводного човна, освітленої лише однією електричною лампочкою, що горіла тьмяним жовтим світлом. Маленький столик, до якого ми сіли, був пригвинчений до підлоги. Стільці були теж залізні й нерухомі. Товстий матрос у білому фартусі приніс бутерброди з копченою рибою і пляшку вина. Бутерброди пахли димом, але вино було хороше, типу французького бордо, хоч і з етикеткою Філіппінських островів. Коли ми цокнулись чарками, капітан сказав, що головне не у випивці, а в цоканні, — і цокнувся ще раз.
— Ми ж союзники, — додав він посміхаючись.
Так, він ставитиметься до мене як до союзника, а не як до полоненого. І я повинен ставитись до нього з довірою. На нас чекає спільна робота. Так-так, спільна, корисна робота… Що від мене вимагається? Лише одне: повернутися на острів і умовити вождя припинити опір. Хай усі тубільці повертаються в селище і займаються мирною працею. Це найрозумніше, що можуть вони зробити. Треба пояснити вождеві, що всякий опір буде марним. Все одно дикуни будуть переможені, і тоді плем'я, разом із жінками і дітьми, буде знищене до ноги. Японцям потрібний острів. Він буде перетворений на військово-морську базу. Японці перетнуть шлях американським кораблям, які возять зброю для Росії через Персидську затоку. А потім перетнуть шлях і англійським кораблям в Індію, і на Зондські острови. Британський лев з обскубаною гривою буде замкнений в клітці на своєму маленькому острівці і там добитий остаточно.
— Я кажу вам усе це, — заявив капітан Сігеміцу, — для того щоб ви зрозуміли, наскільки важливий зараз для нас цей острів. Постарайтеся пояснити племені. Хай усі зрозуміють, що справа дуже серйозна і я не збираюся з ними жартувати.
— Гаразд, я поясню вождеві, — сказав я. — А що робиться в Росії? Ми були відрізані од світу майже цілий рік і нічого не знаємо.
— Німецькі війська в Сталінграді, — відповів капітан.
— А Москва і Ленінград?
Капітан похмуро сказав:
— Коли німці дійдуть до Уралу, Москва і Ленінград самі здадуться. — І, збагнувши, що сказав більше, ніж належить знати «союзникові», він додав: — Як бачите, я з вами цілком одвертий і не приховую, що цей маленький острів має велике значення для нашої остаточної перемоги. Треба за всяку ціну переконати вождя припинити опір. Обіцяйте йому все. Я десь читав, що дикуни все можуть віддати за просту дрібничку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Острів Тамбукту» автора Марчевський Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя“ на сторінці 14. Приємного читання.