Розділ «Частина друга»

— Що? — стрепенувся Боамбо. — На що ти згоден?

— Я згоден бути принесеним у жертву крокодилові. Ти ж цього хочеш? — повернувся я до Арикі.

— Так!

— Гаразд, я сам піду до крокодила. Головний жрець жваво спитав:

— А рушницю візьмеш з собою?

— Ні, не візьму, заспокойся. Але буду захищатися, кажу тобі відверто. Або крокодил мене з'їсть, або я його уб'ю.

— Голими руками? — спитав мене Боамбо стривожено.

— Ні, ножем! Ти що скажеш? — знову звернувся я до головного жерця.

— Пана, хай буде так! — кивнув він головою.

Я спитав його, хто дав малоу людям, які хотіли мене вбити.

— Шаміт, — відповів головний жрець.

Того ж дня, перед заходом сонця, я знову зайшов до вождя. Всі, крім Амбо, були вдома. Зінга і її мати готували вечерю у великому горщику, який весело клекотів на вогні, а Боамбо лагодив невелику сітку для ловлі риби. Я тримав у руках великий гострий ніж і міцний мотузок, сплетений з лика пальмової кори. Побачивши мене, Боамбо спитав:

– Ідеш?

– Іду.

– І цим ножем ти вб'єш крокодила?

— Так.

— Не ходи, Андо! — тривожно сказала Зінга. — Ти не зможеш убити крокодила цим ножем. Він тебе з'їсть!

— Не з'їсть! — упевнено відповів я. Але вона не заспокоїлась. Очі в неї налилися сльозами.

— А навіщо тобі мотузок? — спитав Боамбо. — Чи не думаєш ти його зв'язати, перш ніж убити?

— Ні, звичайно, — посміхнувся я. — Я хочу зв'язати ним маленьке порося.