Розділ «Частина перша»

— Карти?

— О сер…

— Жінок?

— Ні, сер…

— На Кокосових островах нічого цього немає. Попереджаю.

— Розумію, сер…

— Там тільки тубільці… Чорні, тонконогі, брудні…

— Любий друже, ти перебираєш міру, — втрутився. Мехмед-ага. — Не забувай, що маєш справу з хекімом.

— Звичайно, звичайно! — штучно посміхнувся англієць. — Пан напівлікар, хоч це треба ще перевірити. Ви вмієте лікувати малярію?

— Так, сер.

— Назвіть її ознаки.

— Підвищена температура через день, від 38 до 41 градуса. Її супроводить біль у всьому тілі, особливо в хребті; інколи кінчається паралічем.

— Досить. Ліки?

— Тридцять таблеток хіни, по шість щодня, через кожні дві години, або вісім хінних ін'єкцій; після цього п'ятнадцять таблеток атебрину, по три щодня…

— Досить! — вигукнув Мехмед-ага, і його обличчя аж порожевіло від задоволення. Досі він, мабуть, побоювався за мої знання в галузі медицини і тепер радів, що я з честю витримав іспит. Переможно глянувши на англійця, дідусь вів далі. — А тепер поговоримо про умови. Так, так, старий друже, про умови… Хекім укладе договір тільки на рік — і жодного дня більше. Це буде першим пунктом договору. А в другому — визначимо платню. Скільки даєш? Кажи, тільки по совісті. Ти ж бачиш, якого я тобі лікаря знайшов!

Містер Сміт, кашлянувши без потреби, промимрив:

— Так, так, по совісті… Я укладаю договори щонайменше на три роки, але для нього зроблю виняток. Заради тебе, друже Мехмед… І плататиму йому по дванадцять фунтів стерлінгів щомісяця — знову-таки заради тебе. Я за друга в вогонь і в воду полізу. Чого ти хитаєш головою, Мехмед-ага? Може, скажеш, мало? Я своєму найвірнішому хавілдареві плачу по п'ятнадцять фунтів! А що являє собою цей юнак? Задача з багатьма невідомими. Я не знаю його здібностей. Але заради тебе, старий друже, я погоджусь і на п'ятнадцять фунтів.

Містер Сміт подав мені договір, і я підписав його. Одержаного авансу вистачило, щоб заплатити борг доброму Мехмедові-ага і запастись для далекої подорожі найнеобхіднішими речами. З принизливим становищем покінчено, попереду — безвість…

Разом з містером Смітом ми накупили хіни, хінних ампул, атебріну, риванолу та інших медикаментів. Потім я зайшов до книгарні, купив карту й поспішив до своєї комірчини. Серце в мене завмирало, коли я шукав далекі, невідомі мені Кокосові острови. На карті вони були позначені кількома ледве помітними крапочками серед Індійського океану, на південний захід від острова Ява, на 94°33′ східної довготи і 20°5′ південної широти. Я виміряв відстань від Александрії до Кокосових островів: треба було пройти кілька тисяч кілометрів Суецьким каналом і Червоним морем, а потім ще стільки ж Індійським океаном. Подорож на маленьких пароплавах нудна і одноманітна.

Та не нудьга лякала мене. Інший біль ятрив моє серце. Жорстокі обставини штовхали мене все далі й далі від рідної землі. Коли ж цьому настане край?