Розділ «Частина перша»

— Зайва тисяча кілометрів справи не змінить, — промовив я.

Старий турок знову сумно глянув на мене.

— Молодий ще ти, нетерплячий. Але пам'ятай: молодість — це сила, а сивина — мудрість. — Мехмед-ага зітхнув і додав: — Послухай моєї поради, не укладай з англійцем договору більше як на рік. Залиш собі щілину, щоб можна було з пекла живим вибратись. Або краще я сам домовлюся про все з Смітом. Англієць дуже цікавий, закидає питаннями з головою, але якось викрутимось. Що б він не питав, ти, перш ніж відповісти, глянь на мене. Якщо я дивитимусь тобі прямо в очі — кажи правду. Той, хто каже правду, не стидається дивитись людям в очі. Якщо посміхатимусь — можеш говорити, що хочеш, твоя воля: посмішка ні до чого не зобов'язує, правда ж? Але якщо я потуплю очі і гладитиму бороду — обов'язково збреши Сміту. Він не дізнається, де в твоїх словах правда, а де ні.— А навіщо брехати? Я ніколи не робив нічого такого, за що доводилося б червоніти.

— Невже признаєшся, що втік з батьківщини? — запитав Мехмед-ага.

— Признаюсь, бо воно так і є. Мехмед-ага добродушно посміхнувся:

– Іноді правда буває гірша за брехню, а брехня — краща за правду… Та ось і сам Сміт. Він прийшов раніше, ніж ми домовлялись, а це значить, що ти йому потрібен. Ти посидь у своїй кімнаті, я тебе покличу. І не забувай моїх порад.

Справді, кроки містера Сміта лунали вже зовсім близько за перегородкою. Я непомітно зайшов у свою кімнатку і сів біля вікна. Надворі стояла спека. Нерухомо висіло важке пальмове листя. Крізь кущі троянди виблискувало море. В тіні смоковниць походжали пави. Ні, не такою уявляв я собі вогненну Африку, що хвилювала мої юнацькі сни. Та Африка була оманою, створеною чарівниками пера.

До вікна тихо, навшпиньках підійшов офіціант Ібрагім.

— Тобі пощастило, друже, — сказав він. — Іди, Мехмед-ага кличе.

Коли я зайшов, старий турок з англійцем сиділи на тапчані. Перед ними на маленькому столику стояла холодна закуска і дві пляшки: з вином — для англійця і з коньяком — для Мехмеда-ага (коран не дозволяє мусульманам вживати вино).

Містер Сміт був високий і худий, як жердина. Його довгасте обличчя не виражало нічого, крім непорушного спокою. Сталево-сірі очі дивились гостро й пронизливо. Погляд був неприємний і підозріливий. Здавалося, що Сміт оглядає мене так, як цигани на ярмарку оглядають коней.

Мехмед-ага вказав на вільний стілець, і я сів напроти нього, як ми й домовились.

— Ось і мій хекім, — добродушно сказав турок, наливаючи в мою склянку вина. — Розмовляйте, хекім говорить по-англійському.

Я ще раз глянув на гостя. Обличчя Сміта здавалося таким, як у людини, що хронічно недоїдає, але шкіра була майже без зморщок. Старість ще не встигла залишити на ній своїх сумних слідів. І хоч волосся у Сміта було зовсім сиве, віку англійця я ніяк не міг визначити. На мене посипалась ціла злива запитань, ніколи було навіть глянути на Мехмеда-ага. Щоб ненароком не дати маху, мені доводилось бурмотіти щось невиразне, як-от: «О сер…», «Ні, сер…»

— Стривай, стривай, друже, — спинив старик надто цікавого англійця. — Мій хекім не так добре володіє англійською мовою і може розгубитися. Часу в нас доволі, куди поспішати? Говори повільніше. Дозволь йому, перш ніж відповісти, запитати у свого серця. Бо найщиріші ті слова, що виходять з серця.

Плантатор почав усе знову. Тепер уже, перш ніж відповісти, я поглядав на Мехмеда-ага, який то гладив бороду, то лукаво посміхався. Але незабаром містер Сміт знову підвищив темп.

— Чому ви покинули батьківщину? — запитав він, намагаючись з виразу мого обличчя відгадати справжню причину. — Певно, якась авантюра, помилка молодості?

— Ні, сер.

— Розумію. О молодість, молодість! — обернувся англієць до Мехмеда-ага. — Старі осуджують твої витівки і все-таки шкодують, що не можуть їх повторити. Що ви полюбляєте? Вино?

— Ні, сер…