Розділ «Частина перша»

— Невже? — здивувався я. — Розкажіть мені, капітане, про це містечко!

— Та що тут розповідати? Звичайнісінька історія. В дванадцятому сторіччі в Тимбукту був університет. У 1883 році Тимбукту захопили французькі колонізатори, і місто перетворилося в глухе, загублене серед пісків селище. А з островом Тамбукту, про який говорить іспанський географ, він не має нічого спільного. Я навмисне приховав це від Сміта, аби примусити його повернути яхту на південь, щоб уникнути зустрічі з ураганом. Та, бачу, помилився. Коли б ми не звертали з курсу, яхта б не розбилася об скелі цього триклятого острова…

Грей смачно позіхнув, широко роззявивши рота.

— Страшенно хочеться спати, — пробурмотів він.

– І коли ти вже виспишся! — докорив йому капітан. — Дуже дивно, як ти не заснув у ту ніч в океані…

— О, я героїчно боровся з хвилями, сер! — уже крізь сон промимрив повар.

Але позіхання — річ заразлива: незабаром і Стерн захропів на твердих нарах.

Настала ніч. Тропічна місячна ніч. Усе навкруги спало. В хатині було тихо й темно.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Припущення капітана Стерна. Чи існує людоїдство? Романи і дійсність. Танець під звуки дерев'яного бубна. Грей — перша жертва. Розповідь Стерна про дружину Доангу і маленьку дочку. І капітан стає жертвою дикунів.

Шість діб пролежали ми в темній хатині. Вранці сьомого дня нас розбудили сильні вигуки під звуки бубна. Капітан схопився, прислухався і почав збуджено ходити по хатині. Глухе бумкання і дикі вигуки не провіщали нічого доброго.

— Що це за галас? — поцікавився я. — Може, в тубільців свято?

— Свято, кажете? — здригнувся капітан, якось дивно глянувши на мене. — Можливо, й свято. Тільки… коли б не опинитись нам у ролі святкової жертви…

— Якої жертви?

— Колись я бачив, як жителі одного з тропічних островів приносять своїм ідолам жертву. Вони розклали велике багаття, спалили на ньому живого бика й розвіяли його попіл за вітром…

— Що ти хочеш цим сказати? — схопився мов ошпарений Грей.

— Те, що чуєш. Боюся, щоб і нас не спекли, як того бика.

— Навіщо ви лякаєте людину? — докорив я капітанові. — У нього й так хворе серце. Людських жертвоприношень давно вже немає.

— Ви певні? — запитав Стерн, гірко посміхнувшись.

— Цілком.