Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— Виходить, швейцар тебе в обличчя не знає? Я спробую його заговорити, а ти проскочиш. Якщо нам пощастить і ти втечеш звідси, біжи до Вольфа. Розкажи йому про табір. Попроси, щоб він сам сходив у «Континенталь». Його не затримають, він німець. Розумієш? І взагалі раджу тобі якийсь час у нього перебути.

— У нього не можна.

— Чому?

— Голодують вони.

— Розумію; але іншого виходу нема. Все-таки до Вольфа іди. Вітай старого. Хотів я з тобою щиро поговорити, але зараз не час. Рябчук скоро повернеться. Ходімо. Другої такої нагоди не буде. Вирватись звідси нелегко. Стежать за кожним кроком. Це тільки про людське око, одна видимість свободи. Тут всі — від портьє до хазяїна — на службі у «Сі-Ай-Сі».

Крайніченко встав і обережно визирнув за двері.

— Йди сюди. Я підійду до швейцара, попрошу припалити. Як він одвернеться — проскочиш…

Вони потисли одне одному руки і вийшли з кімнати.

— Слухаю, — Дайн-Рябчук сів на край письмового стола.

— Місіонери збираються на Ляйм. Підготуй зустріч, — голос Керка гримів у трубці так, що, здавалося, не витримає, трісне мембрана. — До ранку треба очистити табір від крикунів! Там уже знають про місію і готують списки! Ти розумієш, чим це пахне?

— Так, сер, розумію.

— Які відомості із Зальцкаммергута?

— Там спокійно. В таборі розпочалися заняття, і хлопчики заспокоїлись.

— Треба, щоб вони забули й думати про повернення.

— Робимо все можливе. Операція з листом, як ви знаєте…

— Мало! Чутки про місію рано чи пізно проникнуть і туди.

— У мене є одна ідея, але не знаю…

— Кажи.

— А що коли під маркою місіонера пошлемо в замок свою людину?

— Цікаво. Кого ти маєш на увазі?