Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

Чорний лабіринт

Андрій хотів сказати, що вони з ним майже земляки, однак стримався.

— Емігрант? — запитав.

— Мабуть, що так, але тільки не той, не білий. Я виїхав із Львова десь у двадцять п'ятім. Прийшла в голову фантазія шукати кращої долі, от і никаю світом. І де вже не бував, і де тільки не носила мене лиха година, а все свій Сокаль забути не можу. То як хворість яка засяде в серці, ота важка туга за рідним краєм.

Він говорив щиро, слова його приваблювали сердечністю.

— Не відмовте, панове, най це буде і для мене святом. Сердечно прошу вас, зробіть таку ласку, — він встав і прохально обвів поглядом присутніх.

— Ну що ж, — промовив Федір, дивлячись на своїх хлопців. — Якщо нас так ласкаво просять, відмовлятися негоже.

— Само собою, — погодився Микола Добривечір, засовуючи кулаки під пасок. Живіт у нього прилип до спини.

За стойкою з'явилася огрядна хазяйка гаштету. Маленький сухорлявий кельнер став навшпиньки, інакше він не міг дотягнутися до її вуха. Мабуть, його вразила різномаста компанія за столиком, бо він щось довго шепотів хазяйці, киваючи на смугасті роби Тегарта і Дервіля. Хазяйка липкими водянистими очима обмацала гостей. Їй були не до вподоби ці табірники. Вона вважала усіх їх душогубами, як і свого колишнього чоловіка Ганса Венцеля, що, певно, теж скоро з'явиться, коли американці порозпускали їх із таборів.

Всі інші за столиком справляли досить пристойне враження. Особливо пан в окулярах із золотою оправою і молодий красень, обличчя якого було хазяйці звідкись знайоме. А все ж грошовитими і їх не можна було назвати. «Певно, без копійки в кишені, а давай їм окрему кімнату і стіл на сім осіб. Треба перевірити, бо ця глуха тетеря, чого доброго, може все наплутати». Вона рішуче попрямувала до столика.

— Ірма Венцель, хазяйка, — відрекомендувалася вона, розтягаючи товсті, неохайно підмальовані губи в нещирій усмішці. — Чого зволите?

— Дуже приємно. Я прошу, пані Ірмо, накрити нам стіл, — сказав Дайн, дістаючи з кишені гаманець з справжньої крокодилячої шкіри.

Хазяйка насторожилась, а коли в руці Дайна захрустіли п'ятидоларові банкноти, її дебела постать враз виявила дивну гнучкість. Ірма Венцель «чарівно» всміхнулася, склавши товсті ковбаски губ кумедним сердечком.

— О, панове, прошу. Ви не пошкодуєте, що завітали в моє скромне кафе. Кухня Ірми Венцель славиться на весь Мюнхен. Прошу вас, кімната готова. Гюнтер, пиво!

Зеленкуваті папірці ніби самі по собі вповзли в спітнілий кулак і зникли, немов хто проковтнув їх. Ірма Венцель попливла між столиками з граціозністю вгодованої льохи. Вона прочинила перед гістьми двері і розпливлася в улесливій усмішці.

Кімната, в якій стояв накритий стіл, скидалася на тюремну камеру. Вузька і довга, вона закінчувалася заґратованим вікном, що виходило у напівтемний колодязі, чорного двору.

— Банкетний зал Людовіка Дванадцятого, — зауважив Франсуа Дервіль, ховаючи лукаву посмішку.

— Що будемо пити, панове? — запитав Дайн, уткнувши носа в меню.

— Нам з Вольфом. пляшку «Йоганнісбергера». Останній раз я пив це чудове вино п'ять років тому, а ще й досі в роті відчуваю його смак, бо через нього, можете собі уявити, я попав у Дахау.

— А ви? — звернувся до Крайніченка Дайн-Рябчук.

— Я попав у Дахау тверезим, — серйозно відповів Федір.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний лабіринт» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ“ на сторінці 5. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи