Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— Гансе! — фрау Ірма затулила обличчя руками. — Що ти робиш? Ти уб'єш його і знову сядеш за грати. Це ж містер Дайн, американець, — вона повисла на руках чоловіка. — Отямся…

— Не турбуйтесь, фрау Ірмо, з вашим чоловіком ми ще будемо друзями, — спробував усміхнутись Дайн-Рябчук. Він підняв з підлоги окуляри і, начепивши їх на носа, з цікавістю поглянув на люте обличчя Венцеля. «Це, здається, той, кого я шукав. Сьогодні мені щастить…» — Пане Венцель, зайдіть до мене завтра о дев'ятій ранку в готель «Асторія». Не бійтесь, я не буду мститися за це маленьке непорозуміння. Ви мені потрібні для більш серйозних справ. До побачення, фрау Ірмо. Поясніть своєму чоловікові все як слід. У нього занадто крутий норов і важкий кулак. — Дайн витер хусточкою губи і, побачивши на ній кров, додав: — А інколи треба думати і головою, шляк би його трафив.

Венцель слухав усе те, мов бик, якого піймали за вправлене в ніс кільце.

Дайн вискочив до залу, немов корок із пляшки. Заточившись, важко сів на високий стілець поряд з Пшигодським, що дрімав, схилившись на столик. Бронек розплющив очі і носом до носа зустрівся з Дайном. Оглянувся. З її сусідніми столиками реготала п'яна компанія карабінерів, що сиділи, обнявшись з дівчатами. Від дверей спускався східцями Збишко Марціняк. Важкий чемодан відтягав йому донизу плече. Конфедератка з'їхала на потилицю.

— Пане Збишку, то це таке важке таргаєш? Чи не костьол обідрав, га?

— Заціп, дурню! Ходи за мною, — тихо наказав Марціняк.

Бронек ледве дістався до дверей, що вели в передпокої фрау Ірми. Марціняк вштовхнув його до вітальні і зачинив двері на засув.

— О, моя крулево, — з п'яних очей не помічаючи Венцеля, Бронек простягнув руки до Ірми, але, втративши рівновагу, сперся ними на стіл і замовк, поводячи з боку на бік важкою, немов чавунною головою.

— Набрався, як жаба мулу, — кинув йому Збишко.

Бронек гикнув у відповідь, струснув плечима, але підвести голову не наважився, дуже хиталися стіни, і він боявся, щоб стеля, бува, не впала йому на голову.

— Не звергай на нього уваги. Хай трохи отямиться. Пан Бронек колись був перший спекулянт на весь Краків. Ну, давай вивертай валізу, — сказав Марціняк, витираючи долонею спітнілого лоба.

Венцель розкрив великий шкіряний чемодан і висипав на скатерть срібні ложки, золоті таці, оздоблені коштовним камінням підстаканники, кубки, якісь ланцюжки, годинники, браслети, кулони, низки перлового і коралового намиста. Все це з дзвоном упало на стіл, заіскрилося, замерехтіло, підкотилося до рук Бронека, залоскотало пальці.

— Матка боска! Пане Збишку! Та це ж ціле багатство! За нього можна купити не одну, а дві кав'ярні, відкрити власні склепи, розпочати комерцію. Але звідки це все? — Бронек глянув на капрала тверезими, переляканими на смерть очима.

— Бог послав, — зареготав Марціняк, вишкіряючи жовті зуби.

— Пане Збишку, та це ж розбій. Нас усіх запакують до буцигарні.

— Мовчи, дурню. Не гай часу, Гансе. Діли. А ти закрий рота, язика згубиш! — порадив капрал, блиснувши на Пшигодського хижими циганськими очима. Від того погляду у Бронека заворушилося на голові волосся. Він безсило опустився на стілець і молитовно звів до стелі очі.

= Це правда? — спитав суддя по-англійськи, поклавши важкі руки на тоненьку, з двох аркушиків справу.

— Це правда? Відповідайте тільки «так» або «ні». — Молоденька перекладачка, одягнена в американську військову форму, повела підмальованими очима на Андрія.

Хлопець мовчав.

— Відповідайте. Повторюю — чесність полегшить вашу долю. «Так» чи «ні»? — в голосі перекладачки наростало роздратування.