Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ»

— А мені і так легко, — п'яно всміхнувся Бронек. — Прошу уваги, панове!

— Ми слухаємо, — заспокоїла його Ірма.

— Уважно, пане Пшигодський. Тільки я щось не второпаю…. Кому ви все те казали? — запитав Дайн.

— Як кому? Крайніченку. Він думає, як він майор, так йому і сміятись можна. Не позвалям! Єстем пан гоноровий! Єстем хорунжий війська польського, а не якесь там бидло…

— Ви не помиляєтесь, пане Пшигодський? Може, то був не Крайніченко, а Краєв?

— Який до дябла Краєв. Крайніченко. Майор Радянської Армії. Ми разом із арбайткоманди тікали… Я вам кажу, це б я не знав з ким… — Після содової Бронеку стало трохи легше, голова ніби трохи просвітліла.

— А який він із себе, той майор?

— Високий, ставний, кучері чорні, а очі сині. Нічого собі хлоп, тільки цивілізації і справжньої культури не нюхав. Що вам сказати, пане містер, коли у них на всю Росію жодної пристойної борделі. Темнота, безпросвітна сірість.

— Що правда, то правда. Вони тепер і в Польщі свої порядки заведуть.

— Хто?

— Совєти.

— Не позвалям! Гонору слово! Польща — то країна високо цивілізована.

— А коли ви збираєтесь до Кракова?

— Як пан Збишко накаже, так і виступаємо. Збишко Марціняк, то геройський капрал, холера. Він там усе димом пустить… — Бронек ще щось мурмотів під ніс, але важка голова невблаганно опускалась на груди.

— Майн гот, що мені з ним робити, — заметушилась Ірма. — Збираються гості. Скоро прибудуть пани офіцери з дівчатками, а тут…

— Не чіпайте його, фрау Ірма, він швидко отямиться.

Бронек спав сидячи. Голоси долітали до нього в'ялі, розщеплені на звуки, і він уже не розумів, про що точиться розмова, йому марився Краків і панна Зося, яку він чомусь називав Ірмою.

— Дорога фрау Ірмо, дозвольте ще раз скористатися з вашого телефону.

— Зробіть ласку, містер Дайн.

— Я хочу, щоб ми і надалі залишалися друзями. Справжніми друзями, Ірмо. Тепер ми з нами колеги. Вважайте, що я купив собі готель.