TextBook Дівчина глянула на веснянкувате, посиніле від холоду обличчя хлопця, і в її серці прокинувся жаль.
— Коли ж ти встав, що так рано вже тут?
— А я і не лягав зовсім. Звечора тут ходжу. Спочатку був там, біля брами, так поліцаї нагнали… — Віллі шморгнув носом і пересмикнув задубілими плечима.
Ютта розстебнула дощовик.
— Іди сюди, трохи погрієшся.
Віллі підозріло глянув на неї.
— Іди, не соромся, — вона прикрила його худеньку постать полою дощовика, притулила до себе.
Віллі дрижав, як осиковий листок, однак пручався — соромився. Ютта гладила його руде, завжди скуйовджене волосся, і серце її сповнювалося теплом. Обличчя хлопця нагадало їй Манфреда. Такі ж великі світлі очі, прямий ніс, міцно стиснуті губи і таке ж щире, лагідне серце. «Він блукав тут цілісіньку ніч, виглядаючи батька, а я втекла з дому, щоб не бачити свого…»
— Слухай, давай будемо чекати разом, не заперечуєш?
Він підвів на неї недовірливі очі.
— А ти не боїшся?
— Ні, я нічого не боюся, — вона всміхнулася, — разом буде тепліше.
— Ти знаєш, Ютт, учора ввечері ми одержали листа…
Кров відлила їй од лиця. Рука, що гладила його волосся, здригнулася.
— Тільки ти не хвилюйся. Все гаразд. Лист…
— Від Манфреда? — прошепотіла вона.
— У-гу. Він у росіян. Лежить у шпиталі.
— Що з ним таке? — від хвилювання у неї змінився голос…
— В листі написано тільки, що Манфред скоро має бути дома.
— А коли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний лабіринт» автора Сичевський Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА СЛІД ПО ЖУРАВЛЯХ“ на сторінці 23. Приємного читання.