Розділ без назви (2)

Головнін все дивився на бухту, намічаючи в думці можливий найкоротший шлях.

— Починати треба було б із заготівлі провізії. Наші запаси мізерні. Але ж англійці догадаються, що ми готуємось. Вони стежать за кожним нашим кроком. Тож нехай краш, е думають, що можуть вдержати нас загрозою голоду в дорозі… Матроси й офіцери на цьому шлюпі — одна сім’я, тому ніхто не повинен мати переваг у нашому тяжкому становищі. По-братньому поділяємо ми мрію і надію. По-братньому поділимо й останній сухар…

— Мене можуть спитати наші офіцери, які причини викликали цей наказ, — мовив Рікорд.

— Просто скажіть: причини знає командир.

— А наші хронометри? Вони ж на березі, в найнятому будинку. Їх треба доставити на корабель. Там у пас є й англійські хронометри. Три з них — з адміральського корабля. Коли повернемо ці інструменти неперевіреними, викличемо підозру. Може, вночі перенести наші хронометри на шлюп? Але тоді англійці насторожаться…

— Я думав про це, Петре… На березі в нас три хронометри. Два з них ми непомітно перенесемо на шлюп, а третій залишимо. Власникові будинку я передам листа, щоб він продав цей хронометр з аукціону й одержав гроші, які належать йому за приміщення й за хліб. Ми не можемо зникнути не заплативши, ми не ошуканці — чесні люди… Є ще борг торговцеві м’ясом де Віту. Цьому я залишу вексель на англійський комерційний дім Гарі і Джокса.

— А як же передати листи? Кому їх довірити? їх можуть прочитати ще до нашої втечі!

— Я довірю ці листи тільки замкові, — мовив Головнін. — Стальному замкові й ключеві, що в мене в кишені. Я покладу їх у ящик адміральського хронометра. Правда, тут виникає одне побоювання: що як віце-адмірал Варті потаїть від свого уряду зміст листів? Адже я вирішив залишити листа й йому. Ніхто інший, саме він призвів нас до спроби втекти. Для Варті, звичайно, було б найпростіше знищити мої пояснення: в них нема ні перепрошувань, ні виправдувань. Я маю всі підстави обвинувачувати віце-адмірала в жорстокості, і я обвинувачую. Приховати ці обвинувачення йому не вдасться. Копії з того листа, який адресую йому, я надішлю своїм знайомим у Капштадті — і англійцям, і голландцям. Навіть і про це я повідомлю Варті.

Головнін посміхнувся.

— Він з люті, чого доброго, і ящик свого хронометра поламає!

Ясні очі Рікорда блиснули:

— І нехай!..

— Оце такі плани, Петре… Тепер їх знаємо ми вдвох — ти й я.

— По-грецькому Петро означає камінь, — сказав Рікорд. — Камінь уміє мовчати.

Він рвучко обернувся, розчувши легкі кроки: хтось обережно крався за покритою брезентом шлюпкою. Силкуючись лишитися непоміченим, присівши навпочіпки, мічман Мур злодійкувато визирнув з-за носа шлюпки, визирнув і сховався.

— Що це ви бавитесь у піжмурки, мічмане? — глузливо спитав Головнін.

Мур повільно випростався, явно зніяковівши:

— Я не хотів перешкоджати вашій секретній розмові…

Рікорд швидко ступив до мічмана:

— Звідки ви знаєте, що ця розмова секретна?