Розділ «Григорій Гребньов «Інший світ» Науково-фантастична повість»

— Велика кімната! Це, мабуть, продовольчий склад, у ящиках якісь коржики!

— А Нене там?

— Нема нікого! Тут далі є ще кімната! Я зараз!.. — глухо долетіло вже звідкись здалеку.

Майгін, певно, віддалявся.

Минули дві томливі хвилини, потім ще дві, потім п’ять хвилин… Знизу не долинало ні звуку.

— Андрію Гавриловичу! — покликав Петя.

— Андрію! — загудів Берсеньєв, нахилившись над люком.

Ніхто не озивався.

— Клавдію Володимировичу! З ним щось трапилось! Треба взяти вірьовку, я спущуся вниз… Ми повинні йому допомогти, — хвилюючись, сказав Петя.

— Не думаю, щоб тут була якась пастка, — заперечив Берсеньєв. — Можливо, там довгі переходи. Андрій, певне, шукає хлопчика.

— А що як він заблудив?

— Тоді спустимося ми. А поки що почекаємо.

Минуло ще хвилин п’ятнадцять, протягом яких Петя п’ятнадцять разів поривався стрибнути вниз. Берсеньєв стримував його. Нарешті почулися віддалені голоси. Саме голоси, а не один голос. Внизу хтось розмовляв, наближаючись до люка. Тут навіть спокійний Берсеньєв не витримв і закричав над люком:

— Андрію! Це ви, Андрію?

— Ого-го! — долинуло знизу. — Це ми-и!

— Нене! — вигукнув Петя і так рвучко сунувся в нішу, що не впав тільки завдяки Берсеньєву, який вчасно схопив його за куртку.

— Ого-го! — донісся знову вже досить чіткий голос Майгіна.

— Ого-го! — повторив за ним дзвінкий хлопчачий голос.

І в ту ж хвилину Берсеньєв і Петя побачили внизу Майгіна, а поруч з ним маленького ламута. Нене крутив головою, зазираючи вгору, і скалив зуби.

— Живе, бісеня! Ось він! — крикнув Майгін. — Але як ця штука піднімається нагору? Не збагну.