Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

Витягнувши вперед руки, в тайник убігла Тася.

— Настусенько! — обізвався Волошин. — Горять книги!.. Треба гасити!..

— Уже біжать з брезентом! — відповіла Тася.

Справді, хвилин через дві в тайник убіг міліціонер, тягнучи за собою широкий цупкий брезент з арсеналу Анишева.

— Накрити вогонь! — весело скомандував Руднєв.

Тепер справа пішла швидше. З допомогою брезента Волошин, Руднєв і міліціонери остаточно розправилися з вогнем. Тася тим часом теж не залишалася без діла: нишпорячи руками по кам’яних полицях і підлозі, вона збирала в оберемок напівобгорілі книги. Зібравши, скільки могла нести, пішла тунелем до виходу.

В підземеллі було важко дихати, але Руднєв, Волошин, Тася і міліціонери все ж таки дихали. Очевидно, десь була тяга, і сюди потрапляло свіже повітря… Дим виходив.

Погасивши вогонь, Руднєв і Волошин уже передавали книги міліціонерам, які вишикувалися цепом уздовж тунелю.

Світало. Біля каплички Тася і професор Стрілецький оглядали врятовані книги.

— Що це? — з тривогою і хвилюванням говорив Стрілецький, беручи в руки один за одним запилені напівобгорілі фоліанти.

— Церковні книги, професоре, — сказала Тася.

— Так. Але це зовсім не те…

Стрілецький розкрив якийсь том у картонній оправі і прочитав уголос:

— «Житіє святого Ферапонта, можайського і лужицького чудотворця…» Ця книга надрукована в 1912 році в Московській синодальній друкарні.

Тася підняла іншу книгу, що лежала на траві. Це був часослов, надрукований у 1909 році. Тася ще нічого не розуміла, вона механічно розгортала одну за одною врятовані книги і пересвідчилася, що все це була звичайна церковна макулатура — псалтирі, часослови, молитовники, «житія святих», сучасні, надруковані на папері, російською і церковнослов’янською мовами.

— Не може бути! — вигукнув стривожений професор. — Ці книги туди потрапили випадково!.. Давайте! Давайте сюди! — крикнув він міліціонерам, які виносили з гробниці нові оберемки книг. — Тасю! Дивіться уважно! Кожну книгу…

Але Тася пересвідчувалась, що всі книги були такі самі.

З підземелля вийшов Волошин, а за ним Руднєв. Їх, особливо Волошина, важко було впізнати. Забруднені землею і кіптявою, з обпаленим волоссям, з опіками на руках і ногах, вони, здавалося, тільки-но повернулися з самої гущі запеклого бою.

— Ваню! Ви обгоріли! У вас жахливий вигляд! — Тася кинулася до свого друга. — Швидше! До лікаря! Біжімо!

Але моторний Анишев уже з’явився з бинтом і якоюсь маззю. Тася перетворилася в медсестру (для Волошина), а Анишев — у «медбрата» (для Руднєва).