Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

— Цілком, — відповів Волошин. — А ви прийшли саме вчасно. Я знайшов тайник і старика. Він заперся. Треба ламати двері. Сокира є. Пошліть людей по лом…

Незабаром Руднєв, Волошин і один міліціонер уже стояли перед дубовими дверима.

Волошин висмикнув прут і крикнув:

— Виходьте! Будемо ламати двері!..

У відповідь — мовчання…

Волошин махнув сокирою. Він одразу ж зрозумів, що ці двері розрубати буде нелегко, але рубав, рубав, рубав…

Несподівано вони відчули запах диму, який, очевидно, продирався крізь щілини в дверях, Руднєв і Волошин зрозуміли: старик палив бібліотеку, щоб не віддати її нікому…

— Біжіть! Поквапте там з ломом і візьміть брезент чи щось інше — вогонь накрити! — наказав міліціонерові Руднєв.

Той швидко побіг тунелем. Незабаром примчав його товариш з ломом.

…Волошин встромляв сокиру в дубові двері, а Руднєв силкувався просунути в щілину лом. Підземелля гуло від ударів сокири й лому; з щілин уже валив густий дим, на всі боки летіли тріски. Волошин несамовито орудував сокирою, кремсав міцне дерево, намагався перерубати засув, яким з того боку були заперті двері, і боявся лише одного, що засув цей металевий.

— Якщо засув залізний, усе пропало, — задихаючись, говорив він Руднєву.

— Нічого! Рубай, Ваню! Мені б тільки лом у щілину просунути, — підбадьорював його Руднєв.

Нарешті Волошин добрався до засува і крикнув:

— Дерев’яний! Наша взяла!..

Тепер він рубав з подвоєною силою. Засув розлетівся вщент. Руднєв рвонув двері. Їдкий дим заповнив тунель. Руднєв ступив уперед, прикриваючи очі. Раптом він почув голос Волошина:

— Старик тут! Лежить на підлозі!..

— Тягніть його нагору! — гукнув міліціонерові Руднєв.

— Треба рятувати книги!.. — знову долинули слова Волошина, і майор зрозумів, що той гасить вогонь.

Волошин справді боровся з вогнем. Стягнувши з себе штани, він у самих трусах кидався туди, де здіймались крізь дим язики полум’я, накривав палаючі книги штаньми, топтав їх ногами, хлопав руками. Позаду пролунав одчайдушний жіночий крик:

— Ваню!.. Ваню!.. Ти живий?.. Де ти, Ваню?!