Розділ «Григорій Гребньов «Втрачений скарб» Пригодницька повість»

Отже, старовинна книга вже потрапила до рук учених.

— Добре. Коли ми повинні до нього прийти?

— Сьогодні о будь-якій годині. Він чекає нас…

Вони домовилися зустрітись через півгодини в Олександрійському сквері, навпроти обеліска.

Тася прийшла в сквер майже вчасно, запізнившись усього тільки на двадцять хвилин.

Молодий бригадмілець похмуро буркнув:

— Салют! Ходімо…

— У відділення? — сміючись запитала Тася.

— Я по дорозі розкажу, що знаю. Професор живе недалеко, на Волхонці.

У Волошина був занепокоєний вигляд. Він ішов так, що Тася ледве встигала за ним.

— Справу про намір громадянина Фекліна шахрайським шляхом привласнити книгу, належну невідомій громадянці, припинено через відсутність потерпілої, — став пояснювати він Тасі, наслідуючи мову міліцейських протоколів. — Але за ходом слідства речовий доказ, тобто старовинну книгу, було передано на експертизу професорові Стрілецькому Ігнату Яковичу. Цей учений встановив, що книга має велике… ну як би це сказати… культурне значення як пам’ятка стародавньої літератури….

— Так, але при чому тут ми з вами? — запитала Тася. — Якщо книга цінна, нехай віддадуть її в Ленінку, і все…

— Ні, не все. Ми з вами тільки одна ланка в ланцюгу. Професор хоче знайти ту бабусю, що пропала. І ми повинні йому допомогти. Надайте ходи, Настусю!

— Я не Настуся, а Тася, — образившись, відповіла дівчина.

— Жаль! Настуся — гарне ім’я.

— Ідейне?

— Цілком…

Вони пройшли кремлівським сквером і, проминувши Кам’яний міст, через маленький старовинний Лебедячий провулок вийшли на Волхонку.

— Тут, — зупинившись, мовив Волошин і показав на високий дім.

їм відчинила літня жінка в білій пуховій хустці, накинутій на плечі. Уважно подивившись на Волошина і Тасю, вона сказала: