Розділ «VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА»

Чому президент США не бачить клопоту в тому, що диктатор СРСР думає не менше за голову уряду Великобританiї про воєнний свiт i мiсце своєї Московщини в ньому?

На Тегеранськiй нарадi Ф. Рузвельт мав силу накидати свою волю всiм учасникам, в тому числi i Й. Сталiновi, бо ж московське вiйсько тодi лише допомогою США трималося, i Й. Сталiн знав це лiпше за будь-кого. Нiмецько-московський фронт тодi був 500 кiлометрiв на схiд вiд Нiмеччини, а замиритися з Нiмеччиною тобто розiрвати зв'язки з Великобританiєю та США, Московщина не могла, хоч би й хотiла. Не могла, бо А. Гiтлер недавно показав їй як вiн шанує угоди про мир, навiть i тодi, коли Московщина мала ще велике вiйсько та незруйновану економiку. А тепер без вiйська, у економiчному, державному, полiтичному i моральному безладдi, iз зруйнованим мiфом про всемогутнiсть i непохитнiсть "савєтской властi", замиритися з Нiмеччиною означало здатися цiлковито на її ласку. Москвини розумiли це дуже добре. Й. Сталiн добре бачив як нiмецька ласка виглядала би в життi. Отже, фактично Й. Сталiн був супроти Ф. Рузвельта в далеко слабшому станi нiж У. Черчiлль. Англiя без допомоги США, навiть програвши вiйну, дуже зубожила б, а не загинула. Але Московщина, навiть формально не програвши вiйни, але на ласцi Нiмеччини — це була би маленька, пiвдикунська державка десь у пiвнiчно-схiдному куточку Європи. Отже, Московщина потребувала допомоги США безмiрно пекучiше, нiж її потребувала Англiя. Й. Сталiн це добре знав, але вiн також знав те, чого не знав Ф. Рузвельт. Знав i причину того Рузвельтового незнання. Так повернулися Московщинi на Тегеранськiй нарадi всi тi великi мiльйони доларiв, що їх вона витратила на задурманення розумiв великих, середнiх, малих рузвельтiв в урядi та в унiверситетах США. З казково величезними вiдсотками повернулися Московщинi всi її витрати на "культурнi зв'язки", на ошуканство "спiвiснуванням", на "туристiв", на шпигунiв, продажних журналiстiв, на всю запаморочену всiлякими соцiалiстичними оманами шосту колону. Повернулися з казково величезними вiдсотками, бо тепер є 200-мiльйонна щодо кiлькостi громадян московська iмперiя, а не маленька Московщина в межах XVI ст.

А Московщина могла бути тепер у межах XVI ст. Могла б, якби Ф. Рузвельт став на боцi У. Черчiлля, а не Й. Сталiна, якби головний наступ на Нiмеччину був через Балкани, а не через Францiю. Московський, нiмецький, англiйський i навiть американський Генеральнi Штаби добре розумiли не лише стратегiчну, але й полiтичну вагу англо-американського антинiмецького фронту в Болгарiї, Румунiї, Мадярщинi, Польщi, а може й в Туреччинi. Наприклад, командувач вiйськом США в Iталiї генерал Марк Кларк писав:

"Не лише на мою думку, але й в оцiнцi знавцiв справи, найбiльшою помилкою в цiй вiйнi було те, що ми замiсть наступати через Балкани наступали через Францiю. Ми послабили наступ навiть на iталiйському фронтi, забравши з нього до Францiї кiлька дивiзiй. Так ми змарнували стратегiю, яка могла геть цiлковито змiнити всi стосунки мiж Захiдним свiтом i СРСР. Й. Сталiн дуже добре розумiв, що найбiльше потрiбно Московщинi. Чого найбiльше він хотiв — це не допустити нас на Балкани".

На тiй Тегеранськiй нарадi стався цiкавий iнцидент. На банкетi Й. Сталiн виголосив тост, в якому сказав: "Сила нiмецького вiйська — це 50.000 вищих офiцерiв та iнженерiв. Отже, вип'ємо за те, щоб ми всiх їх пострiляли, коли будуть в наших руках". У. Черчiлль як опарений вмить зiрвався з крiсла i червоний з обурення гостро сказав: "Англiйське розумiння законностi та справедливостi нiколи не дозволить на таке дикунство". Знiяковiлий Ф. Рузвельт хотiв обернути це в жарт, запропонував компромiс — погодитися на менше число, наприклад, 49.000. Всi присутнi москвини вибухли реготом, так само як і янкi. Ще бiльш обурений У. Черчiлль вийшов з банкету.

Голова польського уряду на вигнаннi С. Мiколайчик розумiв, що в Тегеранi мають обмiрковувати також i долю Польщi. Тому вiн просив у Ф. Рузвельта дозволу приїхати до Каїра, щоб оповiсти йому про справу Польщi ще перед тим, як вiн, Ф. Рузвельт, обмiрковутиме її з Й. Сталiним. Ф. Рузвельт викручувався вiд побачення пiд всiлякими претекстами. Тодi С. Мiколайчик послав йому до Каїра розпачливу телеграму. Ф. Рузвельт пам'ятав, що в США є понад шiсть мiльйонiв громадян США, якi походять зi Схiдної та Середньої Європи, i про те, що наближаються вибори президента США. Отже, вiн телеграфiчно запевнив С. Мiколайчика, що справу Польщi вiн вивчив дуже добре i тому готовий захищати права Польщi на Тегеранськiй нарадi.

Перед засiданням, на якому мали обмiрковувати справу Польщi, Ф. Рузвельт довго нараджувався удвiйку з Й. Сталiним. На засiданнi Й. Сталiн висунув домагання визнати тi схiднi кордони Польщi, що він установив з А. Гiтлером 1939 року. Крiм того, вимагав визнати Московщинi право мати Естонiю, Латвiю, Литву в складi СРСР. Ф. Рузвельт мовчав. Осамiтнений У. Черчiлль зрозумiв, що справа вже розв'язана двома диктаторами, i вiн нiчого не може вдiяти. Мусив забути про офiцiйну причину проголошення Великобританiєю вiйни Нiмеччинi. Зрештою англiйському державниковi i патрiотовi потреби Великобританiї були дорожчi за всi польщi разом узятi, хоч би й треба було паленiти зi сорому за зраду угод з поляками.

По кiлькох мiсяцях пiсля Тегеранської наради надходили вибори президента США. Хоч американська Полонiя не знала, що ухвалено на Тегеранськiй нарадi, проте подiї в Польщi натякали, що ухвалено не на користь Польщi. Отже, поляки США послали до Ф. Рузвельта своїх уповноважених запитати президента. Вiн прийняв їх надзвичайно приязно i запевнив, що вiн дуже зважав i зважає на бажання американських полякiв щодо Польщi, що вiн боронив i боронитиме всi права Польщi.

По "розв'язаннi" справи Польщi Ф. Рузвельт запропонував обмiркувати справу Нiмеччини. Вiн висунув план подiлити Нiмеччину на п'ять окремих напiвсамостiйних держав, а Рурщину, Саар, Гамбурґ та Кiль передати пiд владу ООН. Лiпшого плану знищити Нiмеччину i змiцнити Московщину — годi видумати.

Коли Ф. Рузвельт викладав цей план, Й. Сталiн iронiчно кинув зауваження У. Черчiллю, що вiн не слухає, бо мабуть не хоче розподiлу Нiмеччини. Та У. Черчілль слухав, але не вiрив своїм вухам, бо був приголомшений тим, що казав Ф. Рузвельт. Приголомшений тому, що цей план був йому цiлковито новиною i несподiванкою. Щойно кiлька днiв тому вiн мав у Каїрi довгу нараду з Ф. Рузвельтом. На нiй вони УЗГОДИЛИ спiльнi англо-американськi погляди на тактику супроти Московщини на Тегеранськiй нарадi. I нiхто iнший, лише сам Ф. Рузвельт кiлькаразово казав У. Черчiллевi, що основою англо-американського союзу є узгоджувати завжди не лише вчинки, але й плани на майбутнє. Отже, таке Рузвельтове "узгодження" — та ще й у такiй величезнiй свiтовiй справi — дуже обурило У. Черчiлля. Проте, вiн стримався вiдповiдно назвати цей рузвельтовий вчинок i з гiрким сарказмом зауважив: "Вживаючи американського жаргону, я хiба можу сказати, що пан президент укусив стiльки, що воно застрягне в його горлянцi".

У Тегеранi Ф. Рузвельт запитав Й. Сталiна про московськi бажання щодо намiрiв на територiальнi здобутки. Той вiдповiв: "Тепер нема потреби балакати про це. Але прийде час, коли ми скажемо". Тепер всi знають, що сказали. Не багато. Лише свiтовий СРСР зі столицею Москвою.

Ч. Вiлмот писав: "Здiйснення безумовної капiтуляцiї Нiмеччини, навiть i без тегеранських ухвал — неминуче робило Московщину панiвною силою у Схiднiй Європi. Проте, в жодному разi не робило неминучим поширення впливу Московщини аж до середини Європи та на Балкани. А по Тегеранi стало вже певнiстю, що саме так станеться, бо Тегеранська нарада створила величезну перевагу для СРСР у полiтичному укладi сил повоєнної Європи".

Чехословацький президент Е. Бенеш бачив Й. Сталiна в Москвi, коли вiн щойно повернувся з Тегеранської наради. Е. Бенеш дуже здивувався, побачивши звичайно невеселого Й. Сталiна, надзвичайно веселим, радiсним. Е. Бенеш казав, що Й. Сталiн виглядав тодi як переможець, мало що не танцював з радощiв. Якби нi! Та ж справдi був переможцем на тiй нарадi. Здобув на нiй стiльки, скiльки мабуть i не мрiяв перед нарадою. А невдячнi москвини не поставили ще й досi у Москвi пам'ятник Ф. Рузвельтовi.

"Як показали пiзнiше подiї, Тегеранська нарада була тим зворотним пунктом, пiсля якого кермо подiй перейшло до рук Й. Сталiна. Вся вiдповiдальнiсть за це падає лише на Ф. Рузвельта. Його психiчне збочення було таке велике, що вiн, не зважаючи на Сталiнiв босяцький цинiзм, не зважаючи на неетично брудну цiну, що її Ф. Рузвельт платив, не зважаючи нi на що вiрив, що творить стосунки i передумови, якi приведуть обидвох спiльникiв до справжньої приязнi. Повернувшись до США, вiн казав через радiо на Святий Вечiр 1943 року таке: "Й. Сталiн — це людина, що сполучає в собi величезну, немилосердну непохитнiсть iз здоровим добрим гумором. Я вiрю, що вiн є справжнiй речник думки, душi i серця Расєї (тобто СРСР. — П. Ш.). I я вiрю, що ми, американцi, житимемо з "рускiм" народом дуже добре. Направду, дуже добре".

Ялтинська нарада

Мiнiстерство закордонних справ США оприлюднило 1955 року деякi документи Ялтинської наради. Але їх дбайливо зцензуровано. Проте, навiть i в цензурованих виданнях можна знайти чимало такого, що разом з оприлюдненими спогадами учасникiв i свiдкiв дають право iсториковi сказати, що Ялтинська нарада лишиться назавжди в iсторiї зразком найганебнiшої, найпiдлiшої, найцинiчнiшої, найпродажнiшої, найнеетичнiшої мiжнародної полiтики.

I не лише зразком, але й матiр'ю пiзнiших мiжнародних нарад. Ялтинська нарада започаткувала офiцiйно (неофiцiйно започатковано далеко ранiше) теперiшнiй стиль мiжнародної полiтики, що його не можна назвати iнакше нiж людожерським. Теперiшня мiжнародна полiтика повернулася до морально-етичних засад печерного двоногого звiра вже цiлком вiдкрито, офiцiйно. Щогiрше! Двоногий звiр казав те, що думав, i робив те, що казав. Був жорстокий, та бодай не був пiдлий. Теперiшнi ж полiтики цинiчно закривають свої людожерськi вчинки параваном високоморальної, пiднесеної, етичної, навiть християнської балаканини. I їхньому цинiзмовi тепер немає меж.

В iсторiї США не було випадкiв, щоби вибирали на президента ту саму особу втретє, майже не вибирали вдруге. Ф. Рузвельта вибрали 1944 року вчетверте. А 1944 i дальшi роки були роками розв'язки справ величезної ваги, розв'язки, що визначали долю свiту на майбутнi сторiччя. Силою обставин, голосом, що розв'язував, був голос США. Державнi потреби самих США вимагали, щоби президентом була людина у повному розквiтi її фiзичних, розумових i духовних сил. А Ф. Рузвельт був тодi вже на найнижчому схилi своїх не лише фiзичних, але й духовних сил. Вже тодi вiн був безнадiйно хворою людиною i його днi на цьому свiтi були порахованi. Вибирати на президента дуже хвору людину та ще й за таких переломно критичних часiв — було державним злочином.

Мафiя витратила роки часу на те, щоб опанувати уряд США разом з президентом. Хворий, безсилий президент був для мафiї золотою нагодою здiйснити її план повоєнного свiту руками президента. Граючи на Рузвельтовiй зарозумiлостi (мегаломанiї), мафiя примусила його кандидувати 1944 року. Само собою зрозумiло, мафiя зробила катастрофiчний стан Рузвельтового здоров'я державною таємницею. Її часописи запевняли людей у доброму здоров'ї Ф. Рузвельта.

I перед виїздом до Ялти, i в дорозi, i в Ялтi Ф. Рузвельт був дуже хворою людиною. Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус писав, що не лише руки, але й усе тiло його тремтiло. Адмiрал Е. Кiнґ, зустрiвши Ф. Рузвельта в дорозi до Ялти, казав потiм, що вiн перелякався, побачивши Ф. Рузвельта в такому дуже хворому станi. Рузвельтiв американський перекладач Андрiй Савчук, що був у Ялтi, казав: "Президент виглядав дуже хворим, поводився як дуже хворий i розмовляв як хворий". Мафiя знала це лiпше за будь-кого, але вона дуже квапилася оформити документально ухвали всiх попереднiх нарад, понадто Тегеранської. А що хворiший президент, то легше це зробити.