Розділ «VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА»

Сьомий пункт. "Такий мир мусить дати можливiсть всiм людям i народам плавати морями й океанами без жодних перешкод".

Пощо цей пункт? Та ж i перед вiйною плавали морями й океанами кораблi всiх народiв без жодних перешкод. Згаданий англiйський журнал "Двадцяте сторiччя" писав: "Признаємося — ми не розумiємо, що означає цей пункт". Нiхто не розумiв.

Восьмий пункт. "Вони вiрять, що всi держави у свiтi з життєвих i моральних причин мусять залишити застосовувати силу. Тому, що майбутнiй мир неможливо втримати, якщо держави i далi застосовуватимуть наземну, морську i повiтряну зброю задля загрози чи задля нападу поза своїми межами. Вони (тобто Рузвельт i Черчiлль. — П. Ш.) вiрять, сподiваючись широкої i сталої системи загальної безпеки, що роззброєння таких народiв є iстотною потребою, конечнiстю. Вони так само допомагатимуть i заохочуватимуть до всiляких iнших можливих засобiв i способiв, що полегшують мирним народам тягар озброєння".

Цей пункт написав Ф. Рузвельт, а не У. Черчілль. Англiя застосовувала силу поза своїми межами вiд часiв Вiльяма Завойовника (XI ст.). Отже, У. Черчiллевi було трохи нiяково таке пiдписувати, i вiн запропонував "пояснити" ясний вираз "вживати силу" неясним виразом "загроза та напад". Два роки тому Московщину вигнано з Лiгi Нацiй власне за напад на Фiнляндiю. Та сама Московщина в "Атлантичнiй хартiї" (вона також пiдписала її) запевняє ввесь свiт, що вона проти насильства. Англiйський письменник Ф. Уiл назвав "Атлантичну хартiю" "збiркою пiдлої, безчесної балаканини". Нi — вона була чимось далеко гiршим за балаканину. Вона була найцинiчнiшим глумом з усiх правд, що їх записала iсторiя мiжнародного життя, за винятком хiба вже пiвсторiчного, щоденного глуму соцiалiстичної Московщини.

Англiйський Парламент трохи занепокоївся, бо в "Атлантичнiй хартiї" виразно натякалося на англiйськi колонiї. У. Черчiлль заспокоїв його, витлумачивши, що фактично та "Хартiя" нiкого нi до чого не зобов'язує, а потрiбна була, щоб затягти США у вiйну. Лише тому вiн її пiдписав. I справдi, п'яти- та шестиколоннi часописи вiдкрито на перших сторiнках великими буквами iз захопленням писали, що та "Хартiя" фактично вже є участю США у вiйнi на московському боцi. А чотири мiсяцi пiзнiше США вже офiцiйно взяли участь у вiйнi.

"Атлантична хартiя" не пережила навiть свого творця Ф. Рузвельта. Її смерть збуто загальною мовчанкою так, що унiверситетськi студенти не знають про її iснування. Навiть син президента Елiот Рузвельт у своїй книжцi про батька присвятив цiй колись "найбiльшiй подiї у свiтовiй iсторiї" менше як одну сторiнку. В її смертi вiн звинувачував не Московщину, а Британiю.

План Г. Морґентау

Англо-американське вiйсько було 1944 року вже на кордонi Нiмеччини. Московське вiйсько було в Польщi. Отже, приходила на чергу не справа перемоги, а думка як використати перемогу. У Рузвельтових "радникiв" запаморочилася голова вiд їхнiх полiтичних перемог, i вони розперезалися. Одним із них був Мiнiстр скарбу жид Генрi Морґентау. На Другу свiтову вiйну вiн дивився з точки зору покарання Нiмеччини за вбивства жидiв i грабунки. Заступником Мiнiстра скарбу був також жид Гаррi Декстер Гвайт. Вiн фактично був мiнiстром, бо далеко розумнiший i здiбнiший за Г. Морґентау. Пiзнiше виявилося, що вiн був московським шпигуном.

Цей Г. Д. Гвайт склав план знищення Нiмеччини. Його план пропонував знищити цiлковито всю нiмецьку промисловiсть i обернути Нiмеччину назавжди в сiльськогосподарську країну. Новi нiмецькi поколiння вiн пропонував тримати на такому низькому культурному i господарчому рiвнi, щоб якнайбiльше їх умирало. Пропонував скласти вже тепер списки всiх "гiтлерiвцiв" i повистрiлювати їх без жодного суду. Все це мали би робити капiталiстичнi США, Великобританiя, Францiя. Отже, ненависть нiмецького народу природно звернулася би проти них, а соцiалiстична Московщина мала би велику нагоду виступати в ролi оборонця, покривдженого капiталiстами нiмецького народу. Вона допоможе йому створити Нiмецьку Соцiалiстичну Совєтську Республiку73, яка сама попросить, щоб її прийняли до складу СРСР.74 Стиснена з обидвох бокiв Польща "природно" стане також членом СРСР. За нею пiдуть: Румунiя, Мадярщина, Чехословаччина, Болгарiя, Югославiя, Австрiя. Решта Європи — справа лише часу. Чи ж Європа не стала вже на цей шлях? Те, що сто рокiв тому i далi було лише божевiльним маренням всiх московських фiлофєїв, зубатових, пьотрiв перших, тютчевих, данилевських, леонтьєвих, поґодiних, ґерценiв, достоєвських, декабристiв, каткових, бакунiних, панкратових, ленiних, хрущових i мiльйонiв iнших московських нацiоналiстiв, тепер за брежнєвих починає здiйснюватися.

План знищити Нiмеччину Г. Морґентау подав на засiдання мiнiстрiв за два днi до Квебекської наради. Мiністр закордонних справ К. Гол i вiйськовий Мiнiстр Г. Сiмсон вжахнулися i два днi розпучливо намагалися переконати Ф. Рузвельта у згубностi цього божевiльного плану не лише для Європи, але також i США. Намарно! Ф. Рузвельт власноручно написав на ньому: "Схвалюю Ф. Р." Тодi мiнiстри подали йому писаний, обґрунтований i гостро висловлений протест.

Цей план Ф. Рузвельт разом з Мiнiстром скарбу Г. Морґентау повiз на Квебекську нараду, що вiдбувалася у серпнi 1944 року, хоч фiнансових справ там не мали обмiрковувати. Але вiн не взяв iз собою анi Мiнiстра закордонних справ К. Гола, анi військового Мiнiстра Г. Стiмсона, дарма що там мали обмiрковувати великої ваги мiжнароднi вiйськовi справи. Та свого дорадника, шестиколонника Г. Гопкiнса вiн взяв iз собою.

На нарадi У. Черчiлль дуже обурився тим планом i гостро заперечив проти нього. Але Г. Морґентау знав, чим можна купити англiйцiв. Вiн указав У. Черчiллевi, що знищення нiмецької промисловостi знищить назавжди найсильнiшого англiйського торговельного конкурента на свiтових ринках. Нiмецька багатюща Рурщина з її рудою фактично стане англiйською. А щоби вiдбудувати знищену вiйною Англiю, Г. Морґентау сам вiдразу запропонував У. Черчiллевi позику шiсть i пiвмiльярда доларiв на дуже легких умовах сплати. Байдужий до моральних засад, коли йшло про добро Британської iмперiї, У. Черчілль погодився на той план. У своїх спогадах вiн виправдовувався тим, що був примушений погодитися, бо знав, що без американських мiльярдiв Англiя не зможе скоро стати економiчно на власнi ноги. До того ж, погоджуючись, вiн взагалi не вiрив, що можна буде здiйснити той божевiльний план. А ми пригадаймо тут, що вiн разом з Ф. Рузвельтом три роки перед тим пiдписали "Атлантичну хартiю", в якiй обiцяли всiм народам — переможцям i переможеним — вiльний економiчний розвиток.

Щасливий Г. Морґентау, повернувшись до Вашинґтона, похвалився своєю перемогою К. Голу. Розлютований Гол побiг до Рузвельта, але той не хотiв його слухати. Та коли К. Гол сказав, що цей план може дуже пошкодити в наступних виборах президента, то Ф. Рузвельт удав дурня, кажучи, що не бачить нiякої шкоди для США вiд того плану, зрештою, хоч i пiдписав, проте не вважає себе зобов'язаним його здiйснювати. К. Гол чи повiрив чи нi, розумiв, що якщо нiмцi довiдаються про цей план, то це коштуватиме сотнi тисяч убитих воякiв США. З цiєї причини вiн погодився тримати той план у таємницi.

Та не хотiла тримати його в таємницi мафiя. Комунiстичний часопис "Дейлi Уоркер" надрукував його, прославляючи Ф. Рузвельта. Патрiотичнi часописи ганили Г. Морґентау та Ф. Рузвельта. Г. Стiмсон удруге подав Ф. Рузвельтовi свiй гострий протест. Ф. Рузвельт побачив, що вiн може програти наступнi вибори, i вiдповiв офiцiйно Г. Стiмсоновi, що вiн, Рузвельт, нiколи не мав жодного намiру обертати Нiмеччину в чисто сiльськогосподарську країну, а тим планом хотiв лише допомогти збiднiлiй Англiї, щоби по вiйнi вона мала бiльше торгiвлi. Коли ж Г. Стiмсон прочитав йому слово у слово той план разом з його та Черчiллевим пiдписами, то Ф. Рузвельт знову вдав дурня, зробив вигляд дуже здивованого i сказав, що вiн власне сам не розумiє, як вiн мiг таке пiдписати. Це була звична театральна Рузвельтова комедiя, а вiн мав неабиякi акторськi здiбностi, бо той план написано дуже просто i цiлком зрозумiло навiть полiтичному невiгласовi: "Нiмеччину треба обернути в чисто сiльськогосподарську країну".

Наближалися вибори президента США, i Ф. Рузвельт наказав припинити пiдготовку до здiйснення плану Г. Морґентау. Але самого плану вiн не вiдкликав, лише у своїх виборчих промовах запевняв, що нiмецький народ не буде поневолений. А що конкретно означає в його уявленнi "поневолений", Ф. Рузвельт не пояснив. Кожний може тлумачити його як хоче. Чому Ф. Рузвельт не вiдкликав плану Г. Морґентау? Вiдповiдь на це дає система виборiв президента США.

Президента США обирають не загальним, безпосереднiм голосуванням, а посередньо — голосуванням уповноважених виборцiв. Цих уповноважених виборцiв вибирає загальним голосуванням люднiсть кожного штату зокрема. Число їх у кожному штатi визначено конституцiєю i не є однакове в кожному штатi, але пропорцiйно до кiлькостi людностi у штатi. Малолюднi штати, як, наприклад, Арiзона, Утаґ, Айдаґо вибирають лише по чотири уповноважених виборця, а Нью-Йоркський штат вибирає аж 45 уповноважених виборцiв (найбiльше, нiж будь-який iнший штат). Крiм того система виборiв не пропорцiйна, мажоритарна, тобто ВСI вибранi у штатi будуть з тої партiї, яка одержала бiльшiсть голосiв людностi штату (хоч би та бiльшiсть була лише одним голосом). Завдяки такiй мажоритарнiй системi багатолюднi штати часто визначають вибiр.75

Нью-Йоркський штат має право вибирати 45 уповноважених виборцiв. У цьому штатi живе кiлька мiльйонiв жидiв. Всi вони — цiлком природно i справедливо — горiли жадобою помститися Нiмеччинi за вбивства жидiв та грабунки. Хотiли знищити нiмецьку державу раз і назавжди. Про наслiдки такої помсти вони не думали i не дбали. Щодо виборiв — Ф. Рузвельт не цурався жодних найнеморальнiших дій, i всiма способами купував жидiвськi голоси. Тим-то вiн не вiдкликав плану Г. Морґентау.

Трагiчна шкода, що її передбачав К. Гол, сталася. Ще ранiше, з Касабланкської наради, нiмцi довiдалися, що не можуть сподiватися вiд американцiв, англiйцiв легких умов замирення. Та нарада ухвалила вимагати вiд Нiмеччини БЕЗУМОВНОЇ здачi. Нiмецький Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс роздмухав ту вимогу до неймовiрних жахiв для нiмецького народу. Але то була його бездоказова пропаганда. А план Г. Морґентау дав йому, чорним по бiлому, докази того, що поразка Нiмеччини принесе нiмецькому народовi жахливе рабство, голод, холод, пошестi, мор всього народу.

Навiть i по проголошеннi безумовної здачi були в Нiмеччинi сили, що планували вбити А. Гiтлера, наставити антинацистський уряд i пiддатися англо-американцям, не пускаючи до Нiмеччини москвинiв доти, доки не наблизиться англо-американське вiйсько, щоб вiддати зброю англо-американцям, а не москвинам. Коли ж нiмцi довiдалися про план Морґентау, а вони знали, що Г. Морґентау був жид, то навiть противники нацистiв — соцiалiсти, демократи — всi нiмцi переконалися, що Й. Ґеббельс казав їм правду i А. Гiтлер має слушнiсть. Таким чином план Морґентау став могутнiм нiмецьким бойовим кличем: "Лiпше загинути iз зброєю в руках, нiж бачити своїх дiтей i внукiв у жидiвському рабствi".

Кожний нiмець є стійким нiмецьким патрiотом, увесь нiмецький народ є войовничим, зарозумiлим у своїй нацiональнiй гордостi. Довiдавшись про план Морґентау знищити їхнiй народ, вся Нiмеччина як один схопилася до бою за великий iдеал — бути чи не бути нiмецькому народовi. I зруйнована, без заводiв по випуску зброї, голодна, холодна, перевтомлена, виснажена Нiмеччина билася відчайдушно ще довгi сiм мiсяцiв. Нiде в Нiмеччинi не було й слiдiв переляку, панiки. Вiдступали, вивозили все в найлiпшому за тих обставин ладі. Мораль всього народу не заломилася аж до останньої хвилини вiйни. Коштувало це англо-американцям сотнi тисяч зайвих жертв. Та тi жертви є малесенькою порошиночкою, порiвнюючи з тим, що ще коштуватиме їм. А нам, українцям? Лише Господь знає. Поки що вже коштує понад 15 мiльйонiв мерцiв та жахливе матерiальне i нацiональне румовище на землi, де жила колись найбагатша — духовно i матерiально — нацiя Європи на iм'я Україна.