Розділ «VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА»

Не згадуючи навiть про Черчiллiв план наступу на Нiмеччину через Балкани, а не лише Францiю, англо-американцi могли дуже легко зупинити московське вiйсько на захiдних кордонах СРСР. Уряди Англiї, Францiї, США та СРСР своєчасно знали, що Нiмеччина хотiла пiддатися ще 1943 року, але з умовою, щоб не було в Нiмеччинi московського окупацiйного вiйська. Але ж ця умова перекреслювала плани мафiї, i вона подбала, щоби так не сталося. План Морґентау був попри мету знищити нiмецьку державу засобом задля того. Вiн припiзнив на сiм мiсяцiв наступ англо-американцiв i дав Московщинi сiм мiсяцiв часу посунутися на Захiд. Проте, навiть з таким великим припiзненням, англо-американцi все ж випередили москвинiв. Генерал Дж. Патон був пiд самою Прагою, а генерал О. Бредлi недалеко вiд Берлiна. Тодi вони одержали накази НЕ брати Праги i Берлiна, щоб їх могли взяти москвини.

Генеральнi Штаби США, Великобританiї, Францiї бачили вже на початку 1943 року, що Нiмеччина програла вiйну. А США ще не розбудували свою вiйськову потужнiсть повнiстю. Отже, У. Черчiлль та Ф. Рузвельт вже тодi були певнi своєї перемоги. Також був певним i Й. Сталiн. Та мiж ними була дуже велика рiзниця. Й. Сталiн вже мав свої плани на те, що має бути по вiйнi, а У. Черчiлль думав дуже мало. Ф. Рузвельт цiлковито не думав. Й. Сталiн надзвичайно твердо i вперто вимагав, щоби союзники вiдновили захiдний фронт, але обов'язково, висадивши вiйсько у Францiї, через протоку Ла-Манш. Чому саме у Францiї? Й. Сталiн i союзники добре знали, що Нiмеччина змiцнила французькi береги на Ла-Маншi так добре, що висадка десанту там була би самогубством. Тому У. Черчiлль хотiв висадити на Балканах. Й. Сталiн дуже гостро тому протиставився. Треба пам'ятати, що саме тодi Нiмеччина розбила московське вiйсько вщент i Московщина лежала безсильна. Якщо б англо-американцi наступали на Нiмеччину через Балкани, тодi їхнi вiйська були б у Грецiї, Болгарiї, Сербiї, Чехословаччинi, Мадярщинi, Австрiї, в усiй Нiмеччинi. Зайнявши Балкани, англо-американськi вiйська висадилися б також в Одесi, Криму, на Кавказi. Кремлiвськi можновладцi були непохитно переконанi, що капiталiстичнi держави не знищили ще соцiалiстичний СРСР лише тому, що ранiше не мали нагоди i боялися величезної потуги СРСР. Розбите вiйсько СРСР i висадка на Балканах були би справдi величезною нагодою знищити "савєтскую" владу в СРСР. А поготiв ще й тому, що в Українi дiяли ОУН та УПА, i Московщина це добре знала. Знала також, що Англiя та США i не думають робити Україну своєю колонiєю, як це пробувала вже робити Нiмеччина i тим обернула прихильнiсть до неї українцiв у ворожнечу. А у вiйську США i Канади були сотнi офiцерiв i тисячi воякiв українцiв. Тому що вони знали українську мову, то природно були б керiвниками мiсцевої англо-американської вiйськової влади. Самозрозумiло, мiсцева українська люднiсть нав'язала би з ними близькi, приятельськi стосунки i тим дуже би впливала на їхнi погляди на Московщину, на iдею державної незалежностi України, отже, i на їхнi вчинки i накази. Та найголовнiше, в Україну приїхали б сотнi кореспондентiв з усього свiту. Вони на власнi очi переконалися б, що соцiалiзм в СРСР — це лише личина, за якою Московщина ховає своє iсторичне загарбництво. Переконалися би, що Московщина мрiє не про свiтове братерство народiв, а про панування над ними. Вiдкривши своїм читачам очi на цю правду, вони знищили би найбiльшу силу Московщини — п'яту та шосту московськi колони у свiтi. За таких обставин українцi мали б силу пiдтвердити в Києвi, вже проголошене у Львовi, вiдновлення Української Самостiйної Держави. I уряд США та Великобританiї не мали б сили ув'язнити український уряд, як зробила це 1941 року Нiмеччина у Львовi, бо в США i Канадi живе майже один мiльйон виборцiв українського походження, що мають чималу полiтичну силу. Коротко — наступ англо-американського вiйська на Нiмеччину через Балкани — це був би цiлком певний розвал московської iмперiї. Й. Сталiн та свiтова мафiя передбачали такi наслiдки. I вони не допустили висадки на Балкани.

Полiтична уява У. Черчiлля не сягала далi схiдних меж Польщi, тому не сила була йому уявити можливу полiтичну роль України, якби союзники наступали через Балкани. Але вiн добре уявляв наслiдки наступу через Балкани для Захiдної Європи. Вiн розумiв, що справа наступу через Балкани чи через Францiю була проблемою не стратегiї, але справою далекосяжної полiтики. Настирливi вимоги Московщини наступати через Францiю У. Черчiлль вiдкинув. Великобританський уряд ще в липнi 1942 року ухвалив НЕ наступати через Францiю, а наступати лише через Балкани. Тодi Ф. Рузвельт послав до Лондона генерала Дж. Маршалла та свою праву руку, головного радника Г. Гопкiнса переконати англiйцiв у потребi наступати через Францiю. Англiйцi не пiддавалися тисковi, хоч дуже боялися псувати стосунки з США, розумiючи, що без їх допомоги Англiя загине. У. Черчiлль писав тодi Ф. Рузвельтовi: "Найголовнiшим нашим завданням тепер є здобути пiвнiчне узбережжя Африки, розбудувати там морськi та повiтрянi бази, а з них ударити якнайдужче попiд iтало-нiмецьке черево — Балкани". Г. Гопкiнс записав тодi до свого щоденника: "Цей план мене дуже пригнобив".

Та мафiя i не думала поступатися. Навпаки, щоби посилити тиск на англiйцiв, Г. Гопкiнс витягнув iз своєї кишенi i прочитав англiйцям документ пiд назвою "Позицiї Росiї". Цей документ був таємний i нiбито написаний найвищими вiйськовими знавцями США, хоч нiким не пiдписаний. Про нього нiхто нiчого не чув аж до смертi Ф. Рузвельта та Г. Гопкiнса. У тому "документi" було написано: "Повоєнна позицiя Росiї (тобто СРСР. — П. Ш.) в Європi буде пануюча. Пiсля розчавлення Нiмеччини не лишиться в Європi жодної сили, яка могла би спротивитися величезнiй вiйськовiй потужностi СРСР. Щоправда, Великобританiя розбудує на Середземномор'ї свої сили супроти СРСР, що можуть бути допомiжними у рiвновазi сил. Але лише допомiжними, бо Великобританiї буде не сила самій встояти супроти СРСР. З цього 100 % можливого стану єдиний, життєздатний висновок — робити все що можемо, щоби здобути приятельство Московщини. Отже, треба вже тепер допомагати їй всiм чим зможемо i не псувати стосункiв задля малих розходжень".

У тому "документi" не написано: чи i по вiйнi треба буде допомагати Московщинi та не псувати стосункiв з нею. Очевидячки, що так, бо iнакше не утримати приятельських стосункiв з рознахабленим, вiчно ненажерливим Ванькою. Вiдомо, що московська "шiрокая натура" не знає жодних меж. "Коль пiть — так пiть на всю. Коль бiть — так бiть на всю". Якщо можна загарбати всю Європу, то… "Дайош растуди тваю… вєсь мiр"!!! Чи ж улюблений московський поет С. Єсенiн не марив "калєнам прiдавiть екватор", "папалам нашу зємлю раздавiть как калач", "до Єґiпта раскарячiть ноґi" i т. п.? I таке марили не лише "бальшєвiкi". Про таке марили i старi — ще з царських часiв — монархiсти: К. Леонтьєв, В. Соловйов, Ф. Тютчєв, М. Поґодiн, С. Булґаков, В. Розанов; про таке марили й лiберали: А. Ґерцєн, Ф. Достоєвський i демократи М. Бакунiн, М. Ґорький i т. п. Всi вони марили, мрiяли про те саме — знищити в усьому свiтi iдею Бога, знищити у людей мораль, знищити у людей здатнiсть думати; виховати слухняну отарну робочу двоногу худобу. А таку худобу буде вже легко запрягти до московського i мафiозного iмперського воза. Худоба ж сама, з власної волi йде до повного корита у стайнi, не думаючи про ковбаси з їхнiх шинок. Про "ковбаси" думають тепер тi, що керують поза лаштунками всiлякими рузвельтами. Худобi ж двоногiй не сила бачити далi свого корита у стайнi добробуту та "спiвiснування" з рiзником.

Янкi написали сотнi грубих i тисячi менших книжок про 2-гу свiтову вiйну. За винятком кiлькадесятьох, читаючи їх, набуваєш враження, що не США врятували СРСР, але навпаки — СРСР врятував США. Вони без застереження твердять, що СРСР був вирiшальним чинником у тiй вiйнi. Безглуздiшої, нахабнiшої i шкiдливiшої брехнi неможливо видумати. А ця брехня по вiйнi стала сильною московською, антиамериканською зброєю у холоднiй вiйнi в Африцi, в Азiї. Нею Московщина б'є США на тих суходолах. Азiати і африканцi могли повiрити цiй брехнi, бо ж вони мало знали про ту вiйну взагалi, а про допомогу США Московщинi цiлковито нiчого. А чим пояснити, що повiрили також i янкі? З часiв Квебекської наради (серпень 1943) не лише генерали, але й журналiсти бачили, що вiйськова і промислова потужнiсть США та Великобританiї є така величезна, що фактично вона вже перемогла потужнiсть Нiмеччини та Японiї. I вони також розумiли, що СРСР тримається лише допомогою США, а без неї він би давно вже впав. Генерали та вищi офiцери Генерального Штабу США були переконанi, що якби США припинили допомагати Московщинi так довго до осені 1943 року, навiть i тодi СРСР був би завалився.

Iсторик i радник Вiйськового Мiнiстерства США В. Полстон писав: "Вищi офiцери США кипiли придушеним протестом. Вони були твердо переконанi, що Московщина потребує допомоги США безмiрно бiльше, нiж США московської. Вони обурювалися, слухаючи так багато про московську пайку в перемозi i так мало про пайку США. Вони боялися, що англо-американцi, вихваляючи переборщено московську пайку i вибачаючись за нiби меншу їхню, пiдбадьорять Московщину вимагати бiльше i бiльше поступок вiд Англiї та США".

Касабланкська нарада

У сiчнi 1943 року у мiстi Касабланка в Алжирi вiдбулася нарада голiв урядiв та Генеральних Штабiв Великобританiї, США i Францiї. Генеральнi Штаби трималися думки, що Нiмеччина вже програла вiйну. Мафiя боялася, що на тiй нарадi уряди пiд тиском генералiв ухвалять наступ через Балкани. Тому Ф. Рузвельт поквапно вислав до Касабланки — за кiлька днiв до наради — генерала Дж. Маршалла, наказавши йому намовити англiйських та французьких генералiв наступати через Францiю. Генерал Дж. Маршалл намовляв їх три днi, але не намовив. Навiть i американцi генерал Г. Арнольд та адмiрал Е. Кiнґ не пiдтримали Дж. Маршалла, добре знаючи, що кожний сантиметр узбережжя Ла-Маншу пiд обстрiлом нiмецьких твердинь у такiй мiрi, що висадка вiйська там була би на 90 % божевiльним самогубством. Англiйцi натомiсть пропонували висадки в Iталiї, Грецiї, Балканах, Туреччинi. Цiкава "дрiбниця". Одним із доказiв генерала Дж. Маршалла було: "Це найбiльше задовольняє Московщину". Зрештою, погодилися на компромiс — вiдкласти до 1944 року, а в мiжчасi — здобути Сицилiю.

Ф. Рузвельт був дуже розчарований такою розв'язкою, а Г. Гопкiнс — пригноблений. Та несподiвано для всiх Ф. Рузвельт одним махом бiльш нiж надолужив програне мафiї. Надолужив, як каже українська приповiдка — "з великим гаком". Ф. Рузвельт вже по нарадi, на бенкетi в присутностi журналiстiв "вистрiлив" мафiозну засаду — безумовної капiтуляцiї Нiмеччини.

Це направду була така бомба-несподiванка, що приголомшила всiх присутнiх, навiть i янкi, наприклад, адмiрала США В. Лiгi. Пiзнiше й Мiнiстр закордонних справ США К. Гол признався, що вiн був здивований не менше за У. Черчiлля.

Згодом (21.07.1949) У. Черчiлль виправдовувався в Парламентi: "Почувши це, я мусив дуже швидко думати i визначати чи тодiшнiй дуже критичний стан Великобританiї дозволяв менi вiдмовитися. Я був примушений тодi у зв'язку зі станом Великобританiї погодитися на Рузвельтову "безумовну капiтуляцiю". У моїй головi нiколи такого не було".

Пiзнiше i сам Ф. Рузвельт казав: "Iдея безумовної капiтуляцiї якось раптово вибухла в моїй головi i я, не думаючи вiдразу, висловив її присутнiм журналiстам". Ф. Рузвельт i тут безсоромно збрехав. То була давно вже обмiркована iдея мафiї.

Так Ф. Рузвельт цiлковито безпотрiбно збiльшив кiлькiсть воєнних жертв на кiлькасот тисяч. Нам, українцям, його ухвала коштувала бiльше жертв, нiж всiх американських, англiйських, французьких, нiмецьких, iталiйських разом узятих. Але вона не лише врятувала московську iмперiю вiд розвалу, але так змiцнила її по вiйнi, що тепер вона загрожує всьому свiтовi. I нiхто iнший, як саме Ф. Рузвельт посередньо це висловив. Ще у Касабланцi вiн сказав своєму синовi Елiотовi: "Безумовна капiтуляцiя! Певна рiч, це якраз те, що потрiбно Московщинi. Нiчого лiпшого вона не могла би побажати. Безумовна капiтуляцiя! Гм! Та ж дядько Йосиф сам би поставив цю вимогу".

Дядько Йосиф давно вже поставив цю проблему, лише в далеко хитрiшiй формi. Безумовна капiтуляцiя Нiмеччини означала не лише зайвi жертви, але й ще щось безмiрно бiльше. Вона означала, що двi великi держави, якi географiчно та iсторично були найнадiйнішими загатами комунiстичної повенi в Європi та Азiї, мали би бiльше не бути тими загатами.

Розумнiшi янкi визнали потiм, що вимога безумовної капiтуляцiї Нiмеччини була найбiльшою помилкою у 2-iй свiтовiй вiйнi. "Ця помилка не лише без потреби продовжила вiйну i тим збiльшила кiлькiсть жертв, але, що найголовнiше, спричинилася до того, що вiльний свiт загубив мир i посiяв насiння 3-ї свiтової вiйни. Вiйни жахливiшої за всi вiйни в iсторiї людства, бо вiйни атомної".

Щоби лiпше зрозумiти цю помилку, киньмо оком на полiтичний клiмат тодi в самiй Нiмеччинi.

Пiд час Касабланкської наради нiмецькi повiтрянi напади на Англiю вже цiлковито заломилися, навпаки, в Нiмеччинi нiхто не спав без жаху вiд англо-американських бомб. У листопадi 1942 року нiмецьке вiйсько у пiвнiчнiй Африцi вже було розбите. Командувач африканським фронтом генерал Д. Ейзенхауер запевняв на Касабланкськiй нарадi, що вiн закiнчить вiйну в Африцi в найближчих тижнях. Англiйська розвiдка знала ще 1942 року, що змову проти А. Гiтлера очолюють колишнiй начальник Генерального Штабу Людвiґ Бек та колишнiй бургомiстр мiста Лейпциґ Карл Ґерделер. Обидва дуже поважнi i впливовi особи. Адмiрал Вiльгельм Канарiс, барон К. Штауфенберґ, маршал Гонтер Клюґе, маршал Ерiх Манштейн, генерал Ганс Остер i багато iнших високопоставлених нiмцiв вже ясно бачили поразку Нiмеччини i шукали порятунку її вiд московської окупацiї. Два їхнi уповноваженi не нацисти звернулися у Стокгольмi до Вiнчестерського єпископа з просьбою запитати британцiв та уряд США, чи вони погодилися б розпочати мирнi переговори, якби нiмцi усунули вiд влади гiтлерiвський уряд iз нацистською партiєю, а вибрали б демократичний? Жодної вiдповiдi не одержали.

Пiсля Сталiнградської катастрофи 31.01.1943 р. нiмецький Генеральний Штаб вже не вiрив у свою перемогу. Не вiрив i сам А. Гiтлер. Його мiнiстр Й. Ґеббельс записав 2.03.1943 р. до свого щоденника: "Вождь став понурим вiдлюдком i весь час сидить у своєму бункерi пригноблений, у великiй задумi". Отже, спроба тих двох нiмцiв у Стокгольмi була, цiлковито певно, пiвофiцiйною пропозицiєю нiмецького генералiтету розпочати мирнi переговори. Вже тодi той генералiтет планував усунути А. Гiтлера та його партiю вiд влади. I справдi, рiк пiзнiше полковник барон К. Штауфенберґ пробував убити А. Гiтлера, очевидячки за дорученням генералiтету.

Нема сумнiву, що Нiмеччина була би прийняла тодi найтяжчi умови миру, крiм однієї — пустити до Нiмеччини москвинiв. Нiмцi аж надто добре розумiли, що робитиме в Нiмеччинi не лише московське вiйсько, але й пiд його захистом Комiнтерн. Розумiли, якi будуть у Нiмеччинi повоєннi наслiдки московської, хоча б i тимчасової, окупацiї. Тому нiмцi погодилися би на все, крiм московського вiйська в Нiмеччинi. I справдi, нiмцi здалися англо-американському вiйськовi, вони не пiддалися московському, але тiкали на захiд, до англо-американців.