Розділ «V»

Наказом ГВШ ОУН з 27 січня 1944 р. проведено чергові організаційні зміни. УНС на ЗУЗ переформовано в "УПА-Захід" під командою майора Василя Сидора-Шелеста (підвищеного УГВРадою до ступня полковника з датою старшинства 22.1.1946) [54]. Майор Сидор став рівночасно провідником Карпатського Краю ОУН. КВШ ОУН на ЗУЗ переформовано в "Штаб УПА-Захід" із шефом майором Василем Брилевським [55]. Краєвим провідником Львівського Краю був тоді Зіновій Тершаковець-Федір. Пост "Головного Командира" для керівництва всіми трьома розгалуженнями УПА взяв Роман Шухевич, голова Проводу ОУН, із ступенем підполковника. ГВШ ОУН переіменовано в "Головне Командування УПА" з Головним Військовим Штабом [56]. Шефом ГВШ УПА став член Проводу ОУН майор Дмитро Грицай, підвищений УГВРадою до ступеня генерала з датою старшинства від 1 листопада 1945 р. Дотеперішню "УПА" переіменовано в "УПА-Північ". Командир УПА, полк. Дмитро Клячківський, став Командиром УПА-Північ. Його заступником став майор Михайло Медвідь-Крем'янецький, а шефом Штабу УПА-Північ, переіменованого в "ВШ УПА", був далі ген. Л.Ступницький-Гончаренко. Клячківський далі залишився провідником Краю ОУН ПЗУЗ.

Ця організаційна структура залишилася в основному незмінною аж до 1947 р. Після втечі німецьких окупантів і з поновною окупацією України російськими агресорами, ОУН і УПА з усіми спеціяльними відділами, зокрема СБ, УЧХ та іншими, творили один суцільний моноліт, в якому різниці були оперативно-функціонального характеру [57]. В травні 1944 р. переформовано Буковинську Українську Самооборонну Армію (БУСА) в частину УПА-Захід. Влітку 1944 р. розв'язано команду УПА-Південь, а її військові відділи включилися до УПА-Північ, до УПА-Захід або у підпільні збройні відділи ОУН на ОСУЗ. В липні 1944 р. створено з ініціятиви та за апробатою ОУН та формально також — УПА — нову інституцію — Українську Головну Визвольну Раду, до якої приступили визначні українці, які не були членами ОУН. Степан Бандера визначив ролю ОУН у постанні УГВР в слідуючий спосіб: "ОУН творить хребет визвольної боротьби, як провідна політична сила, яка створила УПА і УГВР, і яка провідною залишилася до сьогодні" [58]. УГВР виконувала функцію підпільного революційного державного уряду, її створення можна порівняти до створення Українського Державного Правління в липні 1941 р.

В обох випадках ОУН була рушієм-промотором, але не мала претенсій до абсолютної влади в цих формаціях [59]. Таку саму настанову ОУН мала і щодо УПА: довести до оптимального розширення влади народу на різні групи суспільства, з якими ОУН могла знайти спільну мову щодо найвищого принципу — встановлення Української Самостійної Соборної Держави. Ні УГВР, ні УДП, ні УПА не були ніколи трактовані Проводом ОУН як підрядні слухняні сателіти й виконавці [60]. Всім нечленам ОУН у цих формаціях ОУН завжди Гарантувала повну волю вибору своєї особистої ідейно-програмової орієнтації щодо майбутнього ладу в УССД і її майбутньої державної політики [61]. Коли в Україну дійшла вістка, що німці таки випустили з концтабору Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших націоналістів, то Роман Шухевич, як голова Бюра Проводу ОУН, скликав в Україні, в лютому 1945 р., конференцію ОУН (бо не було змоги скликати Великий Збір). На цій конференції він запропонував, а конференція прийняла, здійснити зміни в Бюрі Проводу, а саме: на голову вибрано Степана Бандеру, другим членом — Ярослава Стецька, тобто Голову УДП, третім — його, генерала Романа Шухевича. Тим кроком Степан Бандера став через Романа Шухевича політичним провідником Української Повстанської Армії.

Після закінчення Другої світової війни в Европі Провід ОУН видав деклярацію, в якій дуже тверезо підійшов до питання дальшої української визвольної боротьби. З одного боку, ОУН відкинула капітулянтську позицію мельниківців і різних залишків давнішніх партій, а з другого боку, ОУН відкинула орієнтацію на швидке визволення. В деклярації читаємо:

"2а) нам треба й ми мусимо вести дальше збройну революційну боротьбу в обороні народу перед фізичним та моральним знищенням; б) нам треба бути готовими на найгірше, щоб все таки берегти других і себе перед знищенням; в) нам треба берегти й розбудовувати максимум революційних сил до часу вирішального чергового моменту; г) нам треба ввійти в новий, мирний, післявоєнний стиль революційної роботи і почати діяти на довшу мету;… ґ) нам треба вирощувати нові революційні кадри, нових людей, що дивилися б з вірою в майбутнє…" [62].

Влітку 1945 р. постала польська комуністична держава, сателіт Росії. В її склад включено ті українські землі, що були на захід від т. зв. Лінії Керзона. Для оборони місцевого українського населення Провід ОУН зформував там окремий Краєвий Провід під керівництвом Ярослава Старуха-Стяга, якому була підпорядкована окрема формація УПА під командою Мирослава Онишкевича-Ореста. Від грудня 1944 р. до червня 1946 р. російські окупаційні сили в Україні провели три величезні офензиви проти ОУН-УПА, в яких брали участь біля одного мільйона озброєних напасників. Очевидно, що ОУН-УПА зазнали значних втрат. Але основні сили й основна структура зорганізованого руху збереглися. Наявним доказом були безперебійні бої й велика морально-ідейна перемога у виборах до Верховного Совєта СССР в лютому 1946 р., коли на заклик ОУН-УПА-УГВР мільйони українців збойкотували ці вибори. В червні 1946 р. відбулася в Україні чергова Конференція ОУН, в якій віддзеркалений непохитний, безкомпромісовий моральний рівень духу. Надії покладено на скорий вибух війни між Росією і Заходом, а тому вдержувано, на скільки це було можливим, структуру УПА оперування відділами середнього розміру (сотні) [63].

За свою величну провідницьку ролю у національно-визвольному русі підполк. Роман Шухевич був нагороджений в лютому 1946 р. підвищенням до ступеня генерала, на пропозицію Степана Бандери [64]. За завдання розформування більших відділів УПА і органічного поєднання менших відділів з ОУН відповідав і його успішно провів майор Олекса Гасин-Лицар, шеф ГК УПА, провідний член ОУН ще від 30-их років. За свої заслуги Гасин був підрищений до ступеня полковника. 30 травня 1947 року ген. Роман Шухевич, як голова Генерального Секретаріяту УГВР, видав для УПА і ОУН інструкцію, в якій повністю зрівняв членів ОУН і УПА в підпільній системі. Цю інструкцію можна трактувати початком процесу ідеологічної злуки УПА і ОУН в одну формацію.

Відтоді і ОУН, і УПА називалися "Збройним підпіллям". Члени ОУН, які були членами УПА, найперше інтегрувалися в сітці ОУН. А майже всі члени УПА, які не були членами ОУН, стали членами ОУН. Формально існували ще дві формації, але в скорому часі вони злилися в одну організацію — збройне підпілля ОУН-УПА [65]. Про цей період Степан Бандера писав: "Постійно зменшуються відділи УПА і їх операції, зате зміцнюється підпілля ОУН і її мережа. Командні та вояцькі кадри УПА знову переходять в організаційно дійові форми ОУН. Всі ці зміни пляново робить Шухевич, як Головний Командир УПА і як Провідник ОУН на Українських Землях. У нього вся революційна боротьба, всі її форми і діючі сили — це одна справа, один процес. Як УПА вийшла з надр ОУН, як у боротьбі УПА діяли ідеї, пляни і кадри ОУН, так знову в ОУН і через її боротьбу зберігаються діючі прапори та ядра УПА, щоб у слушний час розгорнутися на всю широчінь" [66].

Оперативно-функційний стан ОУН-УПА в 1946–1947 роках дуже влучно схоплений в постановах І Конференції Закордонних Частин ОУН з вересня 1947 р. Там читаємо: "1.5. Революційна дія УПА і ОУН нині провадиться в різних формах і виявах, як політично-пропагандивна, суспільно-політична і повстанчо-боєва діяльність. Всі ці форми діяльности творять одну цілість і йдуть за одним пляном" [67]. Розпочатий 1946 р. процес розформування більших формацій та злуки УПА з ОУН, тобто поступовий перехід формації УПА на статус військового рамені в структурі ОУН, продовжувався в 1948 р. Стан після 1947 р. Степан Бандера з'ясував так: "При повороті до чисто підпільної тактики, кадри і дії У ПА були ступневе звужувані й уведені в матірні рамки ОУН. В цих рамках УПА далі існує як військовий сектор і основний кадр-кістяк для розбудови збройної сили революції в майбутньому" [68]. В згаданих постановах І Конференції 3Ч ОУН із 1947 р. роля УПА представлена в наступний спосіб: "На попередньому етапі, під час війни, найсильнішу потугу мали революційно-мілітарні дії. На теперішньому етапі доцільність вимагає найбільшого посилення суспільно-політичної і пропаґандивної роботи.

Теж і бойові дії УПА провадяться так, щоб мати якнайбільший політично-пропаґандивний ефект" [69]. Прикладом злиття УПА і ОУН є керівні одиниці, бо в другій половині 40-их років майже всі займали рівнорядні позиції в ОУН і в УПА. Коли ж надії на швидкий вибух війни між Заходом і Росією не виправдалися, то вирішено примінити лише суворіше засаду зберігання сил при допомозі дальшого розформовування збройних відділів УПА на малі високоспеціялізовані підвідділи, не більші чотового розміру. Степан Бандера з'ясував стратегічне думання ген. Романа Шухевича наприкінці 40-их років такими словами: "Українську визвольну революцію він розумів як глибокий процес, що має охопити увесь народ, як безперервну боротьбу, не зважаючи на ситуацію, як постійне втримування і відновлювання діючих революційних сил" [70].

Роки 1947–1949 знаменні великою кількістю вдалих засідок і нападів збройного підпілля на ворожі позиції малими відділами. Застосовуючи методу нищення большевицької еліти, ефективність збройних дій ОУН-УПА в 1947 р. зовсім не послабла в порівнянні до попередніх років. Степан Бандера ствердив, що від 1947 р. збройне підпілля перейшло з "тактики боротьби повстанської на партизанську, а потім на чисто підпільну" [71]. Статистичні дані за 1947 рік про кількість боїв з большевиками і про втрати були подані вже спільно для ОУН і УПА, тобто вже в 1948–1949 рр. не розрізняли обох формацій чи пак їхніх боєвиків.

Лише на Закерзонні ще в той час було таке розрізнення, помітне в рейдуючих відділах УПА, які прийшли в Західню Европу. Частинно через це виник згодом конфлікт, чи ці відділи мають підлягати ЗП УГВР, чи ОУН. В Україні такого конфлікту не могло бути, бо УПА була тоді вже злучена з ОУН в одну формацію, і були злучені проводи обох формацій.

Треба зазначити, що Головне Командування УПА не було розформоване. В січні 1948 р. УГВР підвищила шефа штабу УПА майора Олексу Гасина-Лицаря (наступника ген. Грицая-Перебийноса) до ступеня полковника, наголошуючи тим не лише особисту талановитість і заслуги цього визначного націоналістичного штабовика високого масштабу, але й дальшу актуальність ролі штабової праці в цьому періоді, що концентрувалася на координації для малих відділів, постійному підвищуванню експертности збройного підпілля та вмілому калькулюванні силового чинника. Полк. О.Гасин загинув 31 січня 1949 р. На його місце шефа Штабу УПА ген. Р.Шухевич призначив майора В. Сокола.