– Не Вітьок, а Тарпан.
– Ти що там, обкурився? Тарпан!
– Жартую, – розреготався він. – Таке враження, що це ти тут обкурилася. Чи ні?… Чи ти втріскалася у нього?
– Тю!
– Ні, ти скажи, втюрилася? – змовницьки підморгнув.
– Та пішов ти разом з ним! На чорта він мені здався! Так іноді… аванси надсилаю… надихаю на роботу.
Задзеленчала братова мобілка.
– Так, все! Я пішов!
– Ану стій! Стій, кажу. Ти думаєш, пообіцяв, забув – і все нормально?
– Сказилася, чи що? Чого кидаєшся? Тобі ж краще. До себе його заберемо, там теж є що робити, а тоді знову сюди перекинемо.
– Ти ж говорив: із цементом закінчить – і все, крапка. Обміняєте!
– Йоханий бабай! «Обміняєте»! Думаєш, це так просто? І за кого горло дереш, ти подумала?
– Він тут, може, й ні до чого. Тут ти до чого. Захотів, сказав – і не зробив. Захотів – інше сказав. Де гарантія, що зробиш?
Роман стояв у сінях. Що мав почути, він вже почув. Зайшов до хати, відхиливши двері, по щось тепле з одягу для баби Ані, босий, бо скинув берці після роботи. Його зупинили голоси за прочиненими дверима кімнати без підлоги – слова гулко лунали у порожніх стінах. І ось дізнався дві новини, і навіть важко розібратися, яка з них зачепила більше: та, що завершення роботи не означає звільнення з полону, чи та, що Ольга кокетувала з ним, бо заохочувала до ударної праці.
Він рушив з місця, не ховаючись. Одразу й згадав: він без тягаря на нозі. Дістанеться Ользі за самоуправство, як брат побачить. Постояв, подумав, розвернувся й пішов надвір. Та й що він міг сказати тому хлопцю? Усе й без розмов зрозуміло.
За дверима, у нього за спиною, сварилися брат із сестрою.
– Ще ти мене вчитимеш! Багато вас таких, научальників! Сам знаю, що робити!
– Та йди вже куди йшов…
– От чума!
Глянули ворогами одне на одного.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Маріупольський процес» автора Вдовиченко Галина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 37. Приємного читання.