Розділ «Частина перша»

– Їсти будеш? – запитала Ольга, коли брат переступив поріг.

– Ні, – але побачив пиріжки, вхопив одного. – Що ти хотіла?

– Роботу зроблено, він сьогодні верхню стяжку закінчив.

– Йоханий бабай! Яка важлива, йо-майо, причина! Ну, показуй, – рушив до хати.

– Ви домовлялися, – задріботіла навздогін, нагадуючи, – ти казав, він зробить стяжку, і ви його відпустите. Чи обміняєте. Він свою роботу зробив.

Вітьок жував пиріжок, притримуючи свій автомат, як кота на руці.

– Я маю дві хвилини.

У кімнаті присвиснув: ай, молодца! Добро! Дошки наступного тижня привезуть, але сирі, їм треба дати як слід висохнути, – перехопив погляд Ольги. – А твого я завтра-післязавтра заберу. У нас там є чим зайнятися. Чуєш, що кажу? Чого мовчиш?

Ольга дивилася в усі очі.

– Ти ж обіцяв. Казав, щойно він закінчить з підлогою, ви його обміняєте. Ти казав.

– Ситуація змінилась.

– Вітьок, ти обіцяв.

– Наївняк ти, сестричко. – Вітьок спробував обійняти сестру, від нього пахло чимось чужим, неприємним. – Курочка ти наша і чаєчка, як каже мама. Ти що, повірила?

– А ти що, жартував?

– Я тоді так думав. А тепер думаю інакше. Нехай ще попрацює. Він нам тут потрібний, а при першій нагоді – поміняємо.

– Це ти зараз так думаєш? Хочу уточнити.

– Ольго, що за…? – він міцно вилаявся.

– Ти сам йому про це скажеш? – Ольга вчепилася у брата реп’яхом.

– Сам і скажу. Прийде час – скажу.

– Так нечесно, Вітьок.