Розділ IV НЕПОЧУТИЙ ГОЛОС

Після погрозливого візиту загарбників, як інформує Воскресенський літопис, «бежеша Михаил по сыну своем пред Татары во Угры».[52] Осінню 1239 року монголо–татари, підкоривши Чернігів, пішли завойовувати Крим.[53] У цьому зв’язку від’їзд Михайла Всеволодовича з Києва важко трактувати за літописцями як втечу від ворогів. Не можна й погодитись з точкою зору Г. Федотова. «Князь не проявив героїзму під час військової небезпеки, — зазначає він у своїй розвідці. — Він втік, залишивши без оборони Київ, підведений ним особисто під гнів Батия».[54] Варто зауважити на це, що від’їзд князя здійснювався без його сім’ї. Дружина князя залишалася на Київщині. Ряд джерел вказують на те, що Михайло Всеволодович поїхав до угорців з метою якщо не організації спільної відсічі загарбникам,[55] то хоча б інформування Заходу про загрозу для нього.[56] Очевидно, він разом з Мстиславом Глібовичем привіз у 1239 році угорському королю двох спійманих монголів, допити яких прояснювали характер дій ворога. «А всі землі і багатства, які їм трапляються, вони плюндрують»,[57] — резюмував почуте угорський єпископ у своєму листі в Париж (після своєї розмови з полоненими).

З Михайлом Всеволодовичем в Угорщину ймовірно приїхав і київський священнослужитель Петро Акерович, який, за думкою С. Томашівського, перед виконанням дипломатичних доручень чернігівського князя був ігуменом монастиря Спаса на Берестові у Києві[58] і став після Іосифа,[59] який у 1240 р. пропав безвісти[60] (або повернувся до Константинополя),[61] митрополитом.[62] Його місія від занепокоєного керманича з Русі до папи не мала успіху.[63] Думки ж владики Петра, зафіксовані як найавторитетніші свідчення в Ліоні, і в інших місцях,21 цінні як джерело пізнання оцінок тієї доби його патрона, Михайла Всеволодовича, завдяки якому він посів найвище місце в церковній ієрархії Русі: «Коли запитали Петра, архієпископа із Русі, про діяння тартар:

ПРО ТАТАРІВ

По–перше, про походження, по–друге, про віру; по–третє, про відправу релігійних обрядів; по–четверте, про спосіб життя; по–п’яте, про силу; по–шосте, про чисельність; по–сьоме, про наміри (їх); по–восьме, про дотримання договорів; по–дев’яте, про прийом послів;

ВІДПОВІВ ТАК:

По–перше, про їх походження сказав, що останні із мадіанітів, що втекли від лиця Г едеона до віддалених країв Сходу, пішли в якусь пустелю, що зветься Етрев. І було у них 12 вождів, головного з яких звали Татаркан, від якого вони нареклись тартарами. Від нього пішов Чиркам, який мав трьох синів. Ім’я першородженого — Тессірікан, ім’я другого — Куртікан, ім’я третього — Бататаркан. Вони хоча і були оточені височенними і нібито непрохідними горами, однак, викликані Курцевзою, внуком Сальбатина, володаря одного з міст, що називається Орнак, вийшли, а саме батько й троє його синів з великою кількістю озброєних воїнів; і убивши Сальбатина, і Орнак, місто його, захопивши, Курпевзу, онука його, переслідували багатьма провінціями. А провінції, що давали їм прихисток, спустошували, серед них значною мірою спустошена Русіа. Минуло вже 26 років. По смерті ж батька три брати між собою розділились. Бо Тессірікан пішов проти вавілонян. Куртикач — проти тюрків, Бататаркан залишився в Орнаку і послав своїх воєначальників проти Русії, Польщі, Угорщини та багатьох інших королівств. І вони троє зі своїми військами з’єднались недавно в районі глибинних частин земель Сірії, і вже, як сказали, минуло близько 24 років з того часу, як вони вийшли з пустелі Етрев.

ПРО ВІРУ ВІДПОВІВ, що вірують вони в єдиного владику світу; а тому, коли направляли до рутенів посольство, доручили (звернутися) з такими словами: «Бог і син його — на небі, Чиркан — на землі».

ПРО СПОСІБ ЖИТТЯ ВІДПОВІВ, що їдять вони м’ясо коней, собак і всяке інше, навіть в крайніх випадках людське, але не сире, а варене. П’ють воду і молоко. Вони суворо карають (за) злочини, а саме (за) грабунки, кражі, перелюбство, вбивства на смерть. Мають вони одну або багато жінок. Вони не допускають чужоземців ані жити разом з ними, ані вести торгівлю, ані брати участь в таємних радах. Вони розбивають табори відокремлено від всіх інших; якщо в них проникає хто–небудь з чужих, зразу ж його вбивають.

ПРО ВІДПРАВУ РЕЛІГІЙНИХ ОБРЯДІВ відповів, що всюди вранці зводять руки до неба. Коли їдять, перший шматок кидають у повітря; коли п’ють, то спочатку частину виливають в землю через благоговіння перед творцем їх, кажуть вони, що проводир їх — Святий Іоанн. На молодику вони влаштовують гамірливі гуляння.

ПРО СИЛУ ВІДПОВІВ, що вони сильніші і рухливіші від нас. Жінки, як чоловіки, скачуть верхи, б’ються і стріляють із луків. Обладунки у них зроблені із багатьох шарів шкіри і їх майже неможливо пробити. Наступальна зброя із заліза. Є в них пристрої, що влучно б’ють. Сплять вони просто неба, незважаючи ні на яку погоду.

Про чисельність він не дав точної відповіді, але сказав, що нібито від всіх народів і всіх віросповідань приєднались до них.

ПРО НАМІРИ ВІДПОВІВ, що прагнуть вони весь світ собі підкорити і що наречено звище, що вони повинні весь світ за 39 літ спустошити, підтверджуючи це тим, що як колись божа кара очистила світ потопом, так і тепер нашестя їхнє очистить цей світ руйнівним мечем. Іакож, вважають вони, чекають на них жорстокі сутички з римлянами та іншими латинянами, але неясно їм, переможуть вони чи будуть переможені; (але) якщо переможуть, повинні владарювати над усім світом.

ПРО ДОТРИМАННЯ ДОГОВОРІВ ВІДПОВІВ, що цілком дотримуються договорів з тими, хто відразу ж їм здається, відбираючи з їх числа воїнів, ремісників для різних служб зовсім не даючи пощади тим, хто чекає їх натиску.

ПРО ПРИЙОМ ПОСЛІВ ВІДПОВІВ, що приймають їх доброзичливо, розпитують і відпускають.

У кінці, коли його запитали про переправу через ріки і моря, сказав, що ріки вони перепливають на конях, і що в трьох місцях споряджають судна на моря.

Сказав також, що хтось з тартар на ім’я Калалідин, зять Чиркана, був вигнаний з Русію, оскільки був спійманий на брехні. Лише дякуючи його дружині, його помилували, а не вбили.

Більше нічого про діяння тартарів йому не повідав».[64]

Дипломатичні переговори посланця Михайла Всеволодовича з Римом, представниками інших земель попереджували про небезпеку, яка насувалась на Європу. На жаль, ті, до кого звертались прибульці з Києва, не активізовували мобілізаційні процеси у своїх краях та країнах, залишались пасивними спостерігачами дій ординців. Нищівне руйнування Русі сприймалось співчутливо, але і водночас як закономірність, породжена безсиллям княжої влади.

Так, переговори Михайла Всеволодовича з угорським королем Белою, як на нашу думку, передусім не мали успіху у зв’язку з явним ослабленням позицій гостя. На початку 1239 року Данило Галицький, скориставшись тим, що Ростислав, син Михайла Чернігівського, пішов у похід в Литву, повертає собі Галич.[65] Недруги ж Михайла Всеволодовича, почувши про від’їзд князя з Києва з дипломатичною місією, вживають ряд заходів щодо усунення його взагалі від будь–яких владних повноважень. Так, місто займає спочатку Ростислав Мстиславович22 потім Данило Галицький.23 Луцький і перемильський князь Ярослав Інгваревич (а не Ярослав Всеволодович,[66] як передбачає дослідник А. Горський) захоплює в Каменці втікачів від київського перевороту «княгиню Михайлову со множеством полона».[67]

Арешт восени 1239 року дружини Михайла Чернігівського Олени з прихильними до її чоловіка боярами, свитою порушило недавню рівновагу сил, що встановилася між князівствами. Фактично Михайло Всеволодович перед Батиєвою навалою стає князем без землі. Король Бела, враховуючи ці обставини, не зважився віддати свою дочку Анну за його сина, Ростислава Михайловича.[68]