Розділ II СПРАВЕДЛИВИЙ КНЯЗЬ

Невдалий похід, все ж певною мірою налякав новгородських вигнанців. Вони шукали прихистку і в інших місцях, зокрема Пскові. Опозиціонери, незважаючи на розпорошеність сил, намагалися і здаля впливати на події в Новгороді. Вони загітували зайняти новгородський стіл Святослава Трубчевського. Та і ця чергова спроба вигнанців зазнала поразки.

Кількарічній конфронтації, підозрам у підступній політиці (через суперечності, нестихаючу боротьбу новгородських партій) ворогуючі князі вирішили покласти край у 1233 році шлюбом дітей. У Ярослава був п’ятнадцятирічний син Федір, у Михайла Чернігівського — дочка Феодулія, якій виповнився 21 рік. Весілля, на яке з’їхалися миритися–пирувати князі, всупереч їх волі перетворилося в трагедію.

«Преставився князь Федор… — повідомляє скупо літопис, — и кто не пожалует сего? Свадьба пристроена бе, меды посычены, невеста приведена, а князя позвани. И бысть в веселия место плач и сетование».[48]

У скупих літописних рядках не знаходимо роз’яснення, чому раптово помер син Ярослава. Контекст же подій вказує на навмисне його вбивство шляхом отруєння. У розладі шлюбу, подальшій ворожнечі між Ярославом та Михайлом Чернігівським були насамперед зацікавлені новгородці–вигнанці. Родичання і примирення князів позбавляло їх останньої надії повернутися з успіхом в Новгород після всіх поразок і неприємностей. Фактично вони ставали нікому не потрібними. Потрапивши у глухий кут безвиході, вони, на нашу думку, наважилися на зухвалу і підступну дію.

Всупереч бажанню противників замирення князів смерть Федора в якійсь мірі реабілітувала в очах Ярослава Михайла Всеволодовича. Адже останній, незважаючи на постійні мирні заяви, не безпідставно підозрювався у підбурюванні новгородської партії, лихих користолюбних задумах. Насправді ж, як показав сумний інцидент з розладом шлюбу їх дітей, ініціатором протистояння, його збереження була інша сила.

Дочка Михайла Всеволодовича Феодулія після трагічної смерті нареченого постриглася в черниці під іменем Євфросинії.[49] У Суздальському монастирі вона «изцелеваше многи»[50] хворих, вела суворий подвижницький

спосіб життя і, за словами автора житія про неї, «всех россійских постниц»[51] перевершила. Високий рівень знань допоміг їй швидко завоювати авторитет серед черниць і очолити їх колектив.

«Нигде же бо не белши таков монастырь по всей Россіи великой, — зазначав про її діяння агіограф, — ни устрои благочиніе и от трудов покой черноризицам, ни таких изрядных, ни трудоположных, иже в посте просіявших черноризниц обретеся».[52]

Єфросинія13 Суздальська проголошена церквою святою.[53]