Розділ VIII МУЧЕНИКИ «НА СЛУЖБІ» В ІВАНА ГРОЗНОГО

Попередню мідну гробницю було вкладено в цю срібну раку, яку у дні захоплення французами Москви втрачено.[30]

Під час офіційної канонізації князя Михайла та боярина Федора у XVI столітті церковники визначили характер портретного іконопису мучеників. Святий Михайло мав зображуватися художниками так: «Рус, власы — кудри, а брада короче Василия Кесарийского, с проседью».[31] Зустрічається й опис зовнішньості мучеників в Устюжському літописі XVI століття: «Михаиль русь, власы кудреваты, брада, аки у Іоанна Предтечи, с проседью; на главе шапка; шуба верх камка киноварь с бьлилом, испод лазорь, камка же.

Феодорь сед, плешивь, власы с ушей мало повились, брада покороче Власіевы, шуба верх лазор сь белилом, камка пестрена, испод киноварь пестрен же.

Михаил держит крест или молебна, і в левой мечь в ножнах.

Феодор держить церковь, а другая молебна; инде пишут в руке крест, а вь другой меч в ножнах».

Після перевезення мощів князя Михаила і боярина Федора у Москву чернігівці не забувають про релігійний і громадський подвиг земляків. У 1692 році за проханням солдат та стрільців у фортеці («у малом верхнем городе») споруджено дерев’яну церкву князя Михайла та боярина Федора.[33]

Вона діяла до 1766 року, а потім за ветхістю була розібрана. Нову кам’яну церкву на честь великомучеників Михайла і Федора почали будувати при Чернігівській духовній семінарії у 1803 році. Будівництво ж храму завершили у 1808 році.[34]

Архієпископ Чернігівський Філарет Гумілевський через кілька десятиліть потурбувався про капітальний ремонт приміщення церкви, який закінчено 14 вересня 1866 року.[35] Відбувалися і пізніші реконструкції. Після однієї з них красивий купол церкви став нагадувати один з куполів Володимирського собору Києва.

За часів радянської влади церква використовувалася переважно як склад, і лише у 1991 році завдяки православній громаді храм відчинив двері[36] для віруючих і нині у ньому проводяться богослужіння.