Дума про невмирущого

- Покажи.

- Та ти що, справдi?

- Покажи, покажи.

Антропов сходив до кiмнати й винiс звiдти невеличкий трикутний, швецький нiж.

- Гострий, як бритва, - сказав вiн, - але такого бугая, як Зеп, цiєю штрикалкою не зарiжеш. Полякати можна, а зарiзати... навряд.

I вiн розвiв руками.

- Iншого немає? - продовжував допитуватись Андрiй.

- Нема.

- А зробити нi з чого?

- Зробити? Зробити можна. Не таке роблять.

- То зроби.

- Та ти що надумав?

- Потiм розповiм. Увечерi. Тобi й Павлунi. Є в мене одна думка. Треба порадитися.

- Ну, що ж. Я не проти. Порадитися, то й порадитися. Коли дiло варте того, то я й ножика вам зроблю. В мене ножiвка є. Зеп менi принiс кiстки пиляти. От ми її й використаємо. А то вiн усе менi набридає: матерiали, матерiали. Знайшов десь iржаву ножiвку та кiстки менi носить, перед тим пообгризавши їх, мов голодний шакал. Теж менi матерiали, коштовнiсть яка! Ну, кажи, для чого тобi припекло ножа?

- Увечерi.

- Ох, i впертий же ти хохол! Всi ви такi?

- А ти не впертий? - спитав Андрiй.

- Та й я впертий, але у дев'ятнадцять рокiв таким не був, як ти. Тобi ж дев'ятнадцять?

- Двадцятий пiшов.

- Ах, ах, вони вже старi, їм уже двадцятий рiк пiшов, - жартома ляснув себе по стегнах Сашко. - Ну, кажи, навiщо тобi нiж?