Дума про невмирущого

- З таким характером що ж iще робити!

- А ти геро-ой!

- Та вже не такий, як ти!

Суперечку припинив Антропов.

- От що, братцi, всi ми герої, всi ми розумнi, та тiльки в дурнi пошилися. Давайте краще домовимося зробити так, щоб у нас щодня була свiженька газетка. Раз є кому читати, значить треба, щоб було що читати. Правильно я кумекаю?

- Що там газетки читати, - похмуро буркнув Павлуня Банников. - Утiкати звiдси треба.

- Втiкати - це потiм, - махнув на нього Антропов, - а зараз я за газету голосую. Хто "за"?

- Та що тут голосувати, - озвався хтось з верхнiх нар, - ясно й так. Треба дiставати газети. А то сидимо тут, як коти в мiшку.

Коли вже лежали в постелi, Антропов гаряче зашепотiв на вухо Андрiєвi:

- Ми тут таку бучу пiднiмемо, що тiльки нуПропаганда й агiтацiя! Ми тебе комiсаром команди оберемо. Кумекаєш?

- Ти он краще Павлуню послухай, що вiн говорить, - сказав Коваленко.

- Павлуня - молокосос. Вiн тiльки й знає: втечу, втечу. А як ти тут утечеш? Кращi голови, нiж його, над цим мудрували. Складно!

- Ми через електричний дрiт перелазили, а втекли, - втрутився Банников, - а тут якi ж труднощi.

- Ну, добре, втекли. Але ж вас упiймали, - не здавався Антропов.

- Компаса не було й карти теж, от ми й заблудили.

- А тут у тебе вже компас є? I карту з нiмецького генерального штабу прислали. Так, чи що?

- Ти, мабуть, ждеш, поки пришлють, - шпигнув його Павлуня.

- У всякому разi, нiхто не скаже, що в Антропова на плечах не голова, а ступа!

Вони довго сперечалися, а Коваленко слухав i мовчав, бо не мав нiчого додати. Там, де гримлять пострiли, слова зайвi й безсилi. Там треба дiяти.

З усiх вартових, якi охороняли команду, мабуть, найдивнiшим був Зеп з перебитим носом. У свiй час вiн десь колись учився i тепер подiбно до фiлософа Шопенгауера надзвичайно поважав себе за розум. Вiн всiляко вiдкручувався вiд фронту, використовуючи свої родиннi зв'язки i знайомства, а товаришам по службi казав, що не пiшов на фронт, бо взагалi за своїми переконаннями вiн - противник будь-якої вiйни. Перед сном Зеп завжди читав бiблiю i вдавав, нiби зовсiм не помiчає, що ця священна книга напхана розповiдями про вiйни й убивства, як сосиска фаршем. Вiн набридав своїм товаришам i особливо одноокому Фрiдрiховi повчаннями з приводу того, що з полоненими треба поводитися людяно, а сам бив полонених без нiякої причини й знущався з них як тiльки мiг. Вiн терпiти не мiг неохайних, погано вдягнутих, неголених людей, а в самого на щоках завжди стирчала щетина, коротка й цупка, як на погано обсмаленому салi.