Дума про невмирущого

"Бубi" називалася важка дерев'яна шпала, оббита шинним залiзом, з чотирма рукоятями, прилаштованими на шарнiрах. Чотири полонених брали "бубi", розгойдували його i, за командою майстра, з усього розмаху били в рейку. Вдержати це закуте в залiзо одоробло в них не вистачало сили, i тому полоненi пiсля кожного удару теж падали на рейки i лежали так, поки їх з прокльонами пiдiймали вартовi. Взагалi "бубi" був призначений для вирiвнювання залiзничної колiї, але в командi його використовували ще й для того, щоб приборкати найнепокiрнiших. Вiн був прокляттям, карою єгипетською цих виснажених до краю, нещасних бранцiв.

Разом з Андрiєм до "бубi" пiшов i Банников. Вiн тягав цю шпалу ось уже два тижнi, але майстер i вартовi що не вважали закiнченим той термiн покарання, який вони йому визначили за минулi грiхи, вчиненi ним проти Третього рейху.

- Швидше! - ревнув на них Зеп. - Я вам покажу, проклятi бiльшовики! Ви в мене зараз потанцюєте!..

Вiд змiни мiсця нiчого не змiнилося. Тут лаяли, штовхалися й били точнiсiнько так само, як на кам'яному кар'єрi. Отже, в Андрiя не було нiяких пiдстав до того, щоб якось змiнювати свою поведiнку. Коли "бубi" глухо гупнув об рейку i троє Андрiєвих товаришiв упали на землю, вiн упав теж. Але тi лежали на рейках якраз стiльки, щоб собаки не встигли пiдбiгти до них i почати шматувати їхнiй одяг i тiло, а Коваленко й не думав пiдiйматися навiть тодi, коли вiвчарки гаряче задихали у нього над головою.

- Вставай! - заревiв Зеп, замiряючись на Коваленка чоботом.

Андрiй не рухався.

- Взяти його! - наказав єфрейтор собакам, але тi лиш гарчали та обнюхували полоненого, не бажаючи кусати лежачого. Та Андрiй їх i не боявся. Що йому собаки, коли вiн бачив людей в десять разiв гiрших за собак. Вiн лежав, сховавши обличчя в руки, i повторював собi два тiльки слова: "Не встану, не встану, не встану!"

Зеп ударив його кiлька разiв, тодi покликав одноокого солдата, якого звали Фрiдрiхом. Той пiдiйшов, довго ходив довкола непорушного Андрiя, врештi сплюнув убiк i байдуже сказав, нi до кого не звертаючись:

- Може, пристрелити його отут? За саботаж, га?

- Ну, ти, стрiлець ще менi знайшовся! - буркнув Зеп. - За своє око треба було мститися росiянам на фронтi, а не тут. Вояка! Давай лiпше його пiднiмемо.

Вони вхопили Андрiя за руки й пiдвели його з землi. Вся команда кинула роботу й дивилася, що буде далi.

- Бери "бубi"! - наказав Зеп.

Коваленко, як сновида, пiдiйшов до "бубi" i взявся за рукоять.

- Давай! - гукнув майстер.

Четверо хекнули, розмахнулися шпалою й гахнули нею в рейку.

I знову повторилося те саме. Всi упали на рейки i знову встали, а Коваленко лежав i не ворушився.

- От саботажник! - сплюнув одноокий Фрiдрiх. - Давай його, Зеп, до мене.

- Бери, - охоче згодився єфрейтор, - таких чортiв я ще не зустрiчав.

Андрiя повели вперед, де полоненi великими кирками "штопали" шпали. "Штопання" полягало в тому, що пiд шпалу треба було набити стiльки щебiнки, щоб вона витримала тиск найважчих поїздiв i не сповзала нi в який бiк. Цiлий день треба було чимдуж бити шестикiлограмовою киркою на довгiм держаку, бити в неподатливий, упертий камiнь, вiдчуваючи кожен удар у зболiлому серцi, зриваючи шкiру на долонях. Навiть для здорових людей така робота видавалася б важкою; для цих же людей-тiней вона була справжньою каторгою.

Майстер показав Андрiєвi, як треба тримати кирку, як забивати щебiнку пiд шпалу, як перевiряти готовнiсть "штопки", тодi вiдступив убiк i наказав: