Розділ «XIV. СМЕРТОНОСНІСТЬ МОСКВИНА»

Губернатор України А. Лєвашов наказав 1832 року вирубати великий липовий 200-річний гай у Києві, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва. Ніякої потреби в тому нищенні не було; на вирубаному місці жодних будов чи вулиць не збудовано, і стояло те місце порожнє аж до 1863 року, коли кияни знову засадили його деревами. Наступник А. Лєвашова М. Анєнков наказав вирубати природний гай на київських горах. Без дерев ґрунт київських гір почав зсуватися в Дніпро. Року 1920 приїхав з Московщини до Києва Д. Сєлєзньов, якого московська влада призначила на головного директора всіх київських гаїв. Він наказав вирубати Могилин гай знову.

Гетьман К. Розумовський побудував у Батурині палац і насадив великий гай. Хоч той палац був 1922 року в жалюгідному стані, проте його можна було відбудувати і заснувати там велику школу. Замість цього московська влада зруйнувала остаточно той палац, а гай вирубала. На тому місці було 15 років румовище і росли бур’яни. На цих прикладах (а їх є ще тисячі) бачимо непереможну жагу і московської аристократії, і московської «демократії». Нищити, нищити, нищити все гарне, красиве, культурне.

Національні історичні пам’ятники — це ЖИВІ свідки історії народу. Їхня мовчазна мова нагадує людям про боротьбу їхніх предків за щастя нащадків. Ці живі свідки виховують у наступних поколіннях нових борців за національні ідеї, пов’язують мертвих, живих і ненароджених у безсмертну націю. Величезні стародавні будівлі, пам’ятники національним героям, їхні могили, мистецькі, малярські, різьбярські, літературні, музичні твори творять з несвідомого загалу націю. Знищити ті пам’ятки та пам’ятники, матеріальні й духовні — це один з засобів знищити народ. Московщина почала нищити українські історичні пам’ятки і пам’ятники на другий же день по нашій поразці у Переяславі 1654 р. Нищить їх і досі. Особливо посилила і прискорила нищення за останнє півстоліття. Згадуємо лише дещо.

Всі народи осілої хліборобської культури мали — і мають — культ предків. Народи мисливської, кочової культури (москвини, татари) не мають культу предків. Деякі зберігають спогади, але не культ. Народи хліборобської культури ставили померлим пам’ятники, молилися перед тими пам’ятниками, просячи допомоги предків. Так автоматично ті пам’ятники стали символом богів, а потім і самі стали богами в уявленні людей. Культ предків став частиною культу і духовності всієї Європи, співтворцем якої була й Україна, де були тисячі пам’ятників та скульптур. Українці просили не нищити, а передати до музеїв. Знищили, бо то — європейська культура. Московські соціалісти М. Бакунін, С. Нєчаєв та інші закликали у ХІХ ст., а В. Маяковський у ХХ ст. знищити всю європейську культуру. Закликали до цього і московські монархісти, К. Лєонтьєв, Ф. Тютчєв й інші.

В Україні були не окремі камені чи вбогі рештки історичних будівель, а лише напівзруйновані великі храми, фортеці, навіть міста. У Криму ще й у ХVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам’ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е. Кларк даремно благав князя Г. Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: «А що ж зробили би ті дикуни, якби вони — не дай Боже — захопили Атени чи Рим?»[406]. Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. «Народ-богоносец», «передовой, ведущий» знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Україні того часу, коли в Московщині не знали навіть дерев’яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою.

Наші церкви Московщина почала нищити не 1917 року, але 200 років раніше. Нищили «богобоязненные христиане»-єпископи. Московський князь Андрій Боголюбський 1169 року сплюндрував Київ так, що татари 70 років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців у Києві було 400 церков, він був багатший за тодішні Лондон і Париж[407]. Церква св. Василія в Києві з ХІІІ ст. потребувала відбудови. Московщина обернула її 1709 р. на військовий склад. Остаточно зруйнувала 1934 року, спаливши чудової краси іконостас. Київ поставив огорожу навколо руїн церкви св. Ірини з 1037 року, щоби зберегти ту стародавню історичну пам’ятку першого сторіччя християнства в Україні. Московщина зрівняла її з землею 1846 року, місце лишилося незабудованим півстоліття. Ті руїни доводили, що українці мали церкви вже 1037 року, коли «старший брат» ще тільки «пню молился», як свідчить московський історик[408].

Петербурзька академія мистецтв порадила урядові «Не увлекаться южнорусской стариной», коли реставрує чи перебудовує українські церкви[409]. Київ заходився 1842 року відбудувати свою найстарішу, з Х ст., Десятинну церкву, що її спорудив ще Володимир Великий. Український архітектор, знавець української стародавньої архітектури А. Меленський зробив проект її первісного вигляду. Московський уряд на пораду Академії мистецтв відкинув проект А. Меленського, а доручив їй зробити інший. Вона зробила і доручила москвинові В. Стасову будувати. На наказ Академії мистецтв він насамперед ЗНИЩИВ геть усі залишки Десятинної церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси. На розчищеному місці побудував незграбну церкву в московському стилі. Так Московщина реставрувала наші старовинні церкви в Переяславі, в Хоролі, у Володимир-Волинському, в Овручі і чимало інших[410].

Коли треба було відремонтувати портал Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Московщина використала 1901 року цю нагоду, щоби знищити всі «нежелательные следы латинского влияния», — як пояснила московська Академія мистецтв. Всередині собору знищили фрески, образи засновників: київських князів, митрополитів, гетьманів, козацьких полковників, між ними і Б. Хмельницького та І. Мазепи, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості барокковий іконостас. А мали відремонтувати лише ганок. Нищила Петербурзька академія мистецтв[411], не безбожники по 1917 році, а московські єпископи 1901 року. Те саме вчинили з будівлею Київської Могилянської Академії, що на сотні років старша за московські університети.

Знищуючи 1775 року Запорізьку Січ, Московщина порозбивала всі могильні плити, хрести, пам’ятники і переорала запорізький цвинтар. Такого не робили ніколи татари, турки та інші нехристиянські народи. У 1928 році, руйнуючи Мгарський монастир, Московщина знищила на його цвинтарі всі могильні пам’ятники козацьких могил (на кожному було вирізьблено ім’я), вирубала сторічні дуби; засипала монастирське озеро, зруйнувала до основ монастирські будинки, що їх можна б було використати хоча б уже й на склади. Тепер тут самі бур’яни. Нищили не «релігійні забобони», а історичних свідків колишньої волі України. З тою ж метою Московщина знищила шведські та українські могили під Полтавою. Шведи хотіли поховати своїх убитих в одній великій могилі, щоби потім колись поставити пам’ятник їм чи бодай хрест, або перевезти їхні останки на батьківщину. Московщина не дозволила, а наказала поховати у 20 навмисно розкиданих по всьому полі могилах. Щоб ніхто їх не знайшов, Московщина зорала все поле, вирубала біля того поля ліс і навіть ближчі хутори перенесла за сто кілометрів. Коли 100–200 років пізніше люди, копаючи там глину, знаходили кістки, то московська влада забороняла їм оповідати про це.

Після 1917 р. Московщина нищила українські історичні пам’ятки вже відкрито, не ховаючись за «перебудови», за 40 років панування знищила, стерла з лиця землі українських історичних пам’яток і пам’ятників ТИСЯЧОКРАТНО БІЛЬШЕ, ніж монархічна Московщина за 300 років. Лише за два роки (1934–1935) знищено понад 40 наших стародавніх церков, серед яких були такої мистецької краси, що Україні заздрили мистецтвознавці Франції, Англії, Німеччини.

Насамперед, руйнувалися дощенту церкви, що їх відбудував гетьман Іван Мазепа, хоч монархісти доти у Мазепиних храмах нищили здебільшого його образи, написи, присвячені йому, та інші сліди гетьмана. Так знищено храм св. Михайла, що був перлиною світового мистецтва і що його відбудував 1705 року І. Мазепа. Така сама доля спіткала собор св. Миколи, Братську церкву, де зберігалося багато наших історичних пам’яток та документів, у ній був похований гетьман П. Сагайдачний та кілька наших визначних історичних осіб. Московщина викинула їхні кістки на смітник. Церкву св. Михайла Видубицького монастиря обдерла, церкву св. Георгія того ж монастиря зруйнувала з фундаментом. Так знищили «мазепинський» Видубицький монастир, що 850 років поширював культуру і християнство у Східній Європі[412].

Московщина вишукувала і нищила кожну найменшу згадку про гетьмана І. Мазепу так ретельно, що Україна фактично не має історичних документів про нього, крім тих, що опинилися поза межами московської імперії. Можливо, московські соціалісти ненавиділи І. Мазепу класово? Відповідь дає інший факт. Засновник Москви Юрій Долгорукий похований у Києві в церкві св. Спаса. Святкуючи 800-річчя заснування Москви, Московщина збудувала в цій церкві розкішний саркофаг, урочисто переклала туди 1947 року його кістки. А труну українського князя Ярослава Мудрого, що стояла у св. Софії, Московщина відкрила і пограбувала 1932 року.

Порушити могилу українець вважає за кощунність і великий гріх. Польща викопала прах Б. Хмельницького і знищила його. Але пальма першості в нищенні належить Московщині. «Все, що можна зробити, зруйнувати, знищити — бий, знищуй, руйнуй. Ніякої шкоди не буде, бо не може бути. Музика, малярство, різьбярство — нічого не варті, бо ж з них нема жодної користі»[413]. Московщина безперервно нищить українські національні скарби від Переяслава 1654 р. до сьогодні. В 1963 р. московський намісник України М. Подгорний погрожував українським музейникам на пленумі ЦК КПУ: «Знаходяться ще люди, які себе величають знавцями старовини. Вони наполегливо вимагають від уряду УРСР і від ЦК КПУ зберігати та відбудовувати нікому не потрібні стародавні будови України»[414]. Знищувати українські історичні документи Московщина почала теж від Переяслава, а насамперед підписаний московськими та українськими уповноваженими первісний (оригінальний) документ Переяславської угоди і навіть вірогідні копії його в українських архівах. Після Полтави Московщина підпалила 1718 року велику стародавню бібліотеку й архів Києво-Печерської Лаври. Зайнявши 1915 р. Галичину, палила українські бібліотеки і вивозила українські архіви. Знаючи, що М. Грушевський має багато історичних документів, москвини розстріляли з гармат його будинок і спалили 1918 року те зібрання.

Війна 1941–1945 рр. показала Московщині, що Україна не скорена, що українська молодь шукає української правди у старих книгах та історичних документах, шукає причини поразки України. Московщина спалила 23 травня 1964 р. всі документи українсько-московської війни 1917–1930 років, про що вже згадувалося (пожежа в бібліотеці АН УРСР).

Далекоглядний граф А. Орлов попереджав 1847 року, що Т. Шевченко стане творцем української незалежної держави: Тарасова Могила — це Сіонська гора України. Великий Тарас став духовним сином, пророком України, продовжувачем праці апостола Андрія Первозванного. Від дня поховання по сьогоднішній день стережуть Тарасову Могилу ВСІ москвини: чорні, білі, рожеві, червоні, не спускаючи ока з українського Сіону. Сюди приходять поклонитися ЩОРОКУ ТИСЯЧІ українців, хоч добре знають, що можуть заплатити втратою роботи, в’язницею, Сибіром, бо московські жандарми (чорні і червоні) записують їхні імена. Коли німецько-московський фронт дійшов до Канева, офіцер артилерійської батареї одержав від генерала-москвина наказ обстріляти ціль за поданими координатами: офіцер перевірив на карті координати і побачив, що ціллю була Тарасова Могила. Офіцер був українцем і скоригував стрільбу так, що снаряди перелітали могилу і падали у Дніпро.

Відступаючи в 1941 р., Московщина не забувала руйнувати українські святині, силкуючись перекласти провину на німців. Так уже було заміновано Святу Софію в Києві, а залишені в Києві енкаведисти мали висадити її в повітря. На щастя, українці завчасно знайшли ті міни. Не встигли виявити їх під Успенським собором Києво-Печерської Лаври, і від нього залишилися руїни. Москвини замінували також багато найбільших будинків у Києві і висадили їх у повітря через тиждень після того, як німці зайняли Київ. За це німці розстріляли багато українських патріотів[415].

Отже, українську культуру, господарство і самих українців Московщина завжди нищила всіма засобами, робили це московський уряд, московська церква, московське суспільство, московський народ. Усі: царі, патріархи, єпископи, священики, міністри, губернатори, аристократи, багатії, монархісти, ліберали, народники, демократи, соціалісти, інтернаціоналісти, інтелігенти, мужики, босяки, офіцери, солдати, злодії і навіть в’язні-москвини в таборах і в’язницях. Нищили всі і кожний — «расчленителей» імперії. І за триста років нищення, руйнування ЖОДЕН МОСКВИН НЕ ЗАПРОТЕСТУВАВ. Навпаки — ВСІ СХВАЛЮВАЛИ.

Малоукраїнські духовні раби переконують українців забути московське нищення України, або хоч простити Московщині. Вони посилаються на нашу українську культурність, на українське християнство, умовляють, що московський народ добрий, от лише в дитячій доброті не розуміє, що робить. То, мовляв, його провідники женуть його нищити, грабувати, вбивати, знущатися з переможених народів. І коли тих поганих провідників не буде, все буде по-іншому. Яка наївність.