Розділ «XIII. КОЛОНІАЛІЗМ МОСКВИНА»

20 червня 1933 р. уряд СРСР підпорядкував юстицію УРСР московській.

23 червня 1933 р. уряд СРСР закрив Наркомат Праці УРСР.

24 червня 1933 р. уряд СРСР підпорядкував профспілки УРСР московським.

16 березня 1934 р. уряд СРСР підпорядкував державну інспекцію УРСР московській.

1 квітня 1934 р. уряд СРСР підпорядкував НКВД УРСР московському.

10 квітня 1934 р. уряд СРСР підпорядкував АН УРСР московській.

10 липня 1934 р. уряд СРСР підпорядкував Верховний Суд УРСР московському.

17 липня 1934 р. уряд СРСР скасував посаду уповноваженого УРСР при уряді СРСР.

20 квітня 1935 р. уряд СРСР закрив Державне видавництво України.

23 липня 1935 р. уряд СРСР підпорядкував Наркомхарчопром УРСР московському.

1 грудня 1935 р. уряд СРСР закрив Книжкову Палату УРСР.

20 лютого 1936 р. уряд СРСР підпорядкував усі ВУЗи УРСР Москві.

5 грудня 1937 р. ухвалено конститицію СРСР.

Стаття 13 проголошувала: «СРСР є союзною державою, утвореною на основі власновільного об’єднання рівноправних радянських соціалістичних республік». Стаття 17: кожна союзна республіка має право вийти з Союзу. А стаття 20 встановлює, що коли ухвала чи закон союзної республіки розходяться з законом СРСР, то силу має закон СРСР. Стаття 18 Конституції СРСР дає право УРСР мати військо. А стаття 60 визначає, що воно підлягає безпосередньо урядові СРСР, а не УРСР. І так в усьому.

Московщина завжди розуміла: щоб зберегти імперію, не досить знищити лише самоуправління України. Треба знищити ВСЕ, що відрізняє українців від москвинів: українську культуру, українські національні традиції і звичаї, а насамперед і найголовніше — українську мову. Треба змосковщити не тільки інтелігенцію, як до 1917 року, а саме джерело українства — українське село. Монархісти не знайшли якоїсь личини, щоб нею замаскувати московщення. Більшовицька Московщина ту личину знайшла. Це — світова соціалістична наддержава, де всі народи і всі мови зіллються в один наднарод з спільною мовою. А для змосковщення села треба було привезти в Україну якомога більше москвинів і вивезти якомога більше українців. До 1917 року московську мову можна було почути лише в містах. За 40 років в Україну переселилося понад шість мільйонів москвинів, як правило, вони скрізь посідали керівні посади. Ще недосвідчені галичани-комуністи нарікали: «Кількість місцевих таварищів на керівних посадах у Львові можна почислити на пальцях однієї руки»[299]. Московський «Ежегодник Коминтерна» за 1923 р. подає, що серед членів КПУ 1918 року було 2,5% українців. Сама КПУ зазначала, що 1923 року їх було лише 1,3%[300].

Що вище влада в УРСР, то менше в ній українців. Наприклад, 1929 року було українців: у районній — 75,9%, в окружній — 53,5%, в обласній — 26,8%. Москвинів в Україні було 1924 р. 7%, але на найвищих посадах 71%. Євреїв в Україні було 7,8%, а на найвищих посадах — 24,5%. Українців було 80%, а на найвищих посадах 3%[301]. Українців наркомів УРСР було 1925 р. 1,8% (2 з 15)[302].

По війні 1941–1945 рр. Московщина значно збільшила кількість комуністів в українських селах. Наприклад, у Київській області сільських парторганізацій 1941 р. було 497, а 1946 р. стало 4600. У Харківській області — 496, а 1946 р. — 1117. Керівників парторганізацій присилали з Московщини[303].

Наприкінці 20-х — початку 30-х років московщення керівної верстви в Україні набуло масового характеру. ЦК ухвалив 14 березня 1932 р.: 1) нещадно винищити українську контрреволюцію; 2) знищити націоналістичні ухили М. Скрипника та його прихильників; 3) перевірити діяльність усіх установ України і спрямувати її на шлях, визначений Москвою; 4) перебудувати форми та методи керівництва українською культурою. Виконати все доручили П. Постишеву[304]. Через десять місяців П. Постишев звітував, що з 120 тисяч членів і кандидатів КПУ він виключив 27,5 тисячі. А з Московщини привіз 13 тисяч москвинів на посади парторгів, голів контрольних комісій, секретарів райпарткомів і т. п. керівні посади. Москвини керували 643 політвідділами, 202 політвідділами радгоспів[305]. Московщина прислала 1937 р. в Україну цілу комісію: В. Молотова, М. Хрущова, М. Єжова «перебудовувати форми та методи керівництва українською культурою». За два місяці комісія вигубила всю верхівку КПУ, весь склад секретаріату, політбюро, контрольної комісії. З 17 членів Президії Верховної Ради УРСР залишилося лише 4, із 57 членів ЦК КПУ — лише 12; винищила все керівництво Спілки письменників, з 15 тисяч парторгів КПУ вигнала з посад і відібрала партквиток у 3 тисяч. Ще 1929 р. Московщина вигнала з КПУ 9% членів у містах і 16% у селах. Року 1933 виключено 14% членів КПУ і 23% кандидатів. На їхнє місце привезено 35 тисяч москвинів[306]. Року 1931 Московщина змінила 80% секретарів райкомів КПУ[307]. Року 1946 змінила 38% секретарів обкомів КПУ, 64% голів облрад, 66% керівників МТС. У деяких областях змінено 80–90%. З 4 тисяч «боротьбистів», що перейшли до КПУ, залишилося лише 119[308], решту Московщина знищила.

Одним з найголовніших своїх завдань, що його мають москвини — перешкодити виробленню і накопиченню знань, зруйнувати природне формування національної інтелектуальної еліти в Україні. Національні Академії наук є найвищим авторитетом, отже, належало підпорядковувати «республіканські» московській Академії Наук, АН СРСР. Їй також підпорядковані всі дослідні установи. Московська АН фактично призначає не лише академіків, але й службовців «республіканських» АН. Наприклад, М. Лаврентьєв народився, виріс і вчився в Московщині, його прислали до Києва і призначили керівником інституту математики і заступником президента АН УРСР, хоч ясна річ, він не знав і не хотів знати жодного українського слова. Москвин Пєршин народився, виріс і жив у Московщині до 59-го року свого життя. Його прислали до Києва, зробили дійсним членом АН УРСР, керівником Інституту економіки, членом президії АН УРСР. Московщина призначила його головою Ради вивчення ресурсів України, зробила його навіть членом головної редакції «Української Радянської Енциклопедії», хоч про українство він знав менше, ніж про життя на Марсі.

Крім АН СРСР існують також суто московські національні — Академія будівництва і архітектури, Академія мистецтв, Академія медичних наук, Академія сільськогосподарських наук. Їм підпорядковані відповідні інститути та установи у всіх «республіках». Навіть тим академіям, що не мають приставки «СРСР» (Академія педагогічних наук РРФСР) Московщина надала право всесоюзних. Без дозволу Академії педагогічних наук РРФСР ніхто в країні не має права видати будь-якого шкільного підручника, вони в немосковських школах СРСР — лише переклади з московських. Так Московщина здійснювала чотири завдання: 1) виховувати немосковських дітей на московських яничарів; 2) затримувати розвиток національних культур немосковських народів; 3) затримувати створення немосковських шкільних книжок і шкільної літератури; 4) спотворювати (в перекладах), засмічувати московізмами мову школярів-немосквинів, щоб переконати їх в убозтві рідних мов, непридатності їх для культури. Кошториси всіх немосковських АН визначає московська (СРСР) АН, теми наукових праць теж. Не дивно, що, наприклад, 1958 р. АН УРСР не видала українською мовою жодної наукової праці з вищої математики, астрономії, фізики, механіки, хімії, фізіології, медицини тощо. В 1962 р. московська (СРСР) АН видала 950 наукових праць, а АН УРСР — лише 142, а з них 87% мовою московською. Ленінськими преміями нагороджено 1960 р. 35 наукових праць з Московщини і 2 з України. Серед авторів праць з Московщини 23 прізвища — українські. Комітет з ленінських премій допустив 1965 р. до конкурсу: наукових праць 17 (з України — 2), технічних — 23 (з України — 2), літературних — 13 (з України — 0), мистецьких — 13 (з України — 1). З 102 кандидатів на ленінські премії 1966 року з УРСР подано лише 12. Прізвища їхні — Давидов, Дубінін, Журавльов, Кузнєцов, Кулявін, Лупанов, Окулов, Пантюхов, Решетніков, Рівкін, Тіхонов, Худосовцев.