Розділ «Книга другаСПАДОК ВІКУ»

Грушевич потупився, рушив до Олекси і почав розказувати пошепки.

— Ха-ха-ха-ха! — зареготав Олекса і тут же, скривлений, зліз із нар і поніс вражений недугою живіт надвір.

Хто його знає, як ми виглядали б комусь збоку. Але в хлопцях, які вирішили познущатися над людською недосконалістю, було більше витривалості, ніж у Кривов'язовому мовчанні. В ці хвилини він нагадував здичавілого трагіка.

На завтра в нас і яблук не лишилось. Завтра буде важкий день.

— Чогось мене хилить на сон, — сказав я.

Хлопці почали влягатись, ніби чекали команди.

Я здав перепустку, але мене знали всі офіцери в полку, і я вирішив піти до казарми.

На пропускному пункті чергував Стефан Сідлецький. Колись він простояв біля нас кілька годин, придивляючись, як ми працюємо, бо й сам був слюсарем. У війну Сідлецького контузило. Він гикав. Мабуть, офіцерська аристократія кепкувала над ним.

— Пан-нові Повсюді м-моє в-йітання, — перестрів мене в проході Сідлецький. — Як ж-життя? В-ви чогось д-дуже п-подалися.

— Кепсько, — покрутив я головою. — Нема роботи.

— М-мені з д-дому те сам-ме пиш-шуть. Йдіть до ді-да, — так усі в полку називали командира. — М-може, щось знайдеться.

Я по- дружньому потиснув йому руку.

Полковник засідав з штабістами. Я опустився на лаву в коридорі. Темніло в очах, млоїло. Я мало не падав.

Минуло близько години. В. Кабінеті почався гомін, офіцери виходили курити. Я переступив поріг. Полковник ще розмовляв з начальником штабу, батьківським, наставницьким тоном щось розтлумачував. Він кілька разів зупиняв на мені погляд, та не бачив. Але ось начальник штабу відступив од столу, я привітався.

— Що вас знову привело до нас? — запитав полковник, видко, ще не забувши, як я молив його, щоб, крім мене, взяв на роботу Покутського.

— Чи не знайдеться яке-небудь діло?

Полковник звівся, втомлено випростався.

— Нічого не можу порадити.

Я не рушав з місця. Мнучи шапку, думав: «Тільки б не впасти». Військові витрачають половину життя на умовні ігри й не люблять комедіантства.

— Водогін працює добре, — мовив полковник. — Ви кваліфіковані спеціалісти. Та що вдієш? Не можу вам нічого запропонувати. Хоч… Дивіться самі: треба розібрати старі туалети й позасипати ями.