Розділ без назви (2)

59.1. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами так, як у другій книзі єгипетських богів, а саме: Табіті-Гестія, Папай-Зевс, Апа-Гея, Гойтосір-Аполлон, Аргімпаса-Афродіта Уранія, Тагімасад-Посейдон (у царських скіфів), ім'я скіфського бога війни в нього не називається, а скіфський Геракл, імовірно, називався Таргітаєм, родоначальником скіфів (розд. 5).

59.2. Про кумир бога війни див.: Бессонова С. С. Скифский Арей… Археологические исследования на Украяне, 1976-1977. Тезиси докладов XVII конференцій Института археологии АН УССР.– Ужгород, 1978.– С. 60.

60,1. Зміст цього обряду жертвоприношення такий, що жертовна тварина нібито вклоняється перед божеством, а кров її не проливається на землю.

61.1. Скіфські казани виявляються археологами в багатих похованнях (таких, як Чортомлик, Солоха та ін.). Мідяні казани в скіфів, як і в кельтів, мали крім практичного культове значення.

61.2. Жертвоприношення коней характерне для індо-іранського культурного циклу (пор. ашвамедха в давній Індії); див. також І, 189, 216, VII, 40, 113.

62.1. Геродот гадав, що Скіфія була поділена на адміністративні округи (номи) і начальником кожного округу був «номарх». Такий поділ міг би мати військове і релігійне значення.

62.2. Використання оберемків хмизу для спорудження великих курганів навряд чи можна узгодити з відсутністю лісів у скіфській землі (IV, 19, 61).

62.3. Про скіфські мечі див.: Черненко Е. В. Скифо-персидская война.– К., 1984.– С 46, 108.

67.1. Ворожба з використанням прутиків була також в інших народів, напр., у кельтів та германців (гр. рабдоскопія).

67.2. Про енареїв (андрогінів) уже було в кн. І, розд. 105.

67.3. Липа в давніх греків уважалася священним деревом богині Афродіти.

71.1. Археологічні дані підтверджують повідомлення Геродота про скарби царських курганів та про поховальні обряди скіфів.

71.2. Тут назва якоїсь ароматичної трави, можливо бугила (Апіпгізсиз).

71.3. Такі поховальні обряди були й у східних слов'ян до їхньої християнізації за повідомленням арабських мандрівників (Ібн-Фадлан).

76,1. Оргіастичні культи Матері богів (Кібели) з грецького міста Кізіка на березі note 7 Пропонтіди (Мармурового моря) могли потрапити до скіфів, які за свідченням Геродота взагалі уникали запозичення іноземних (зокрема, грецьких) звичаїв.

76.2. Тімн (Тюмнес) – єдине ім'я свого інформатора, яке наводить Геродот. Звичайно, не можна встановити, де саме міг Геродот спілкуватися з ним. У даному разі грецьке слово «епітропос» можна перекласти нашим «агент» або «довірена особа» (слово «опікун» тут не підходить, пор. Міщенко, Стратановський).

76.3. Наведення Геродотом кількох імен скіфських царів дало привід дослідникам уважати, ніби в скіфів існувала царська династія. З тексту Геродотових «Історій» не можна зрозуміти, про яких саме царів ідеться: чи про царів окремих скіфських племен, чи про якихсь царів, що були царями всіх їхніх племен. Оскільки існування одного царя всіх їхніх племен суперечило б поділу скіфів на хліборобів, орачів, кочовиків, царів, треба гадати, що Геродот згадує імена царів якогось одного племені (мабуть, скіфів-царів).

76.4. Образ Анахарсіса – мудрого скіфа, що прилучився до грецької культури, мав дальший розвиток в античній літературі. Скіфському мудрецеві приписувалися різні філософські вислови і навіть листи. Доля скіфського царя Скіла аналогічна долі Анахарсіса, обидва вони були вбиті за спробу завести в Скіфії грецькі звичаї. Анахарсіс був братом скіфського царя, а Скіл сам був царем.

78.1. Істрія – країна на півночі Адріатичного моря (також Гістрія), крім того, місто-колонія мілетян поблизу гирлів Істру (Дунаю). Тут не ясно, чи «істріянка» походила з країни Істрії, чи з названого міста (кн. II, р. 33).

78.2. Борисфеніти (Бористенеіти) – мешканці міста Борисфена, тобто Ольвії (розд. 18, 53, 78, 79). Скіфи-хлібороби греками називались також борісфенітами, а мешканці Ольвії, називали себе ольвіополітами, або мілетянами.