56. Якщо справді фінікійці викрали святих жінок і одну з них продали в Лівії, а другу в Елладі, то мені здається, що цю жінку було продано в Теспротії сучасної Еллади, а ця країна за давніх часів називалася Пеласгія(1). Згодом невільниця в тому місці заснувала під буком, що там ріс, святилище Зевса. Це цілком природно, що вона, бувши служницею святилища Зевса у Фівах, не забула цього в тому краю, куди вона прибула. А потім, коли вона навчилася еллінської мови, вона заснувала там пророче святилище. І вона, я гадаю, сказала, що ті самі фінікійці, які її продали, продали також і її сестру в Лівію.
57. Мені також здається, що цих жінок назвали голубками додонці, бо ці жінки були варварами і додонцям здавалося, що їхня мова була схожа на спів птахів(1). За деякий час, кажуть, що голубка почала розмовляти людським голосом, тобто, коли жінка почала висловлюватися так, що вони її розуміли, а коли вона розмовляла варварською мовою, їм здавалося, ніби вона вимовляла звуки, які вимовляють птахи. Бо, як це може бути, щоб голубка говорила людським голосом? А коли вони кажуть, що голубка була чорною, це означає, що жінка була єгиптянкою. Отже, спосіб пророкування, що є звичайним у єгипетських Фівах, (1) той, що є звичайним у Додоні, подібні один до одного. Так само з Єгипту була перенесена мантика і ворожіння при розгляді нутрощів жертовних тварин (2).
58. Хоч як воно там було, але єгиптяни перші в історії почали влаштовувати всенародні святкування та урочисті процесії і ношення зображень бога, а вже від них навчилися це робити елліни. А доказом цього є, я гадаю, таке, що їхні святкування справляються вже споконвіку, а святкування еллінів заведено зовсім недавно(1).
59. Єгиптяни справляють не одне святкування(1), а багато. На головне і найбільш прилюдне святкування на честь Артеміди вони йдуть до Бубастія (2), на друге святкування вони йдуть до Бусірія на честь Ісіди, бо в цьому місті, як відомо, є найзначніший храм Ісіди, а це місто розташовано посередині Дельти Єгипту. Ісіда – це та богиня, яка еллінською мовою називається Деметра. На третє святкування вони виряджаються до міста Саіс на честь Афіни, на четверте – до Геліополя на чесіі Геліоса, на п'яте – до міста Буто на честь Лето, а на шосте – до міста Пампремія на честь Арея.
60. Коли вони йдуть до міста Бубастія(1), то ось що вони роблять: вони пливуть на човнах чоловіки разом із жінками і в кожному човні дуже багато людей обох статей, серед жінок деякі мають кастаньєти і клацають (2), а серед чоловіків деякі грають на флейті під час усієї подорожі, а всі інші жінки та чоловіки плескають у долоні. І щоразу, коли вони пропливають до якогось міста, вони пристають на своєму човні до берега і поводяться так. Поки деякі з жінок роблять те, про що я сказав, інші з криками глузують із жінок того міста, інші танцюють, а ще інші стоять і високо підіймають свої сукні. Оце вони роблять, пропливаючи повз усі міста, розташовані на ріці. А коли вони прибувають туди, приносячи великі жертви, під час цього свята витрачається більше виноградного вина, ніж за цілий рік. Загальне число людей, що там збираються за винятком дітей, досягає до семисот тисяч (3), як кажуть місцеві люди.
61. Отаке відбувається в тому місті. А тепер про те, як справляють свято на честь Ісіди в Бусірії(1), про що я вже згадав (2). Отже, після жертвоприношення, як було сказано, вони б'ють один одного на знак жалоби і серед них і чоловіки і жінки, тисячі тисяч людей. Але кого власне вони оплакують, мені не дозволено сказати (3). Всі карійці, що живуть у Єгипті, роблять при цьому щось більше, вони навіть заподіюють один одному рани ножами на чолах і це є ознакою того, що вони чужоземці, а не єгиптяни.
62. Коли вони збираються в місті Саісі(1) для жертвоприношення, то вони запалюють уночі багато світильників (2) просто неба навколо своїх будинків. Ці світильники становлять собою неглибокі посудини, наповнені сіллю(3) та олією, а гніт на поверхні, і світильник горить цілу ніч. Це свято називається святом засвічування світильників. Ті єгиптяни, які не йдуть на це святкування в Саіс чекають, коли настане ніч жертвоприношення і всі вони також запалюють світильники. Отже, світильники горять не лише в Саісі, а по всьому Єгипту. З якої причини ця ніч має таку честь і відбувається засвічення світильників, про це існує священний переказ, який вони наводять.
63. Під час святкування, що відбувається в Геліополі(1) і в Буто (2), там приносять лише жертви. В Пампремії(3) приносять жертви і виконують священнодійства, як і в інших містах, але коли сонце схиляється на західному обрії, деякі з жерців приходять із статуєю бога а більшість із них тримають дубинки і стоять біля входу до святилища. А інші люди, яких буває більш ніж тисяча, виконуючи обітницю, також кожен із них, стоять там неподалік, тримаючи ломаки. Статую, що міститься в невеличкій дерев'яній позолоченій скрині, переносять напередодні свята до іншого священного приміщення(5). Ті нечисленні жерці, що про них я сказав, які зосталися при статуї, везуть чотириколесний віз, на котрому стоїть скриня, а в ній статуя. Але інші жерці, що стоять при вході в святилище, не пускають увійти, а ті, які виконують обітницю, приходять на допомогу богові, б'ють тих, що стоять, а ті обороняються. Тоді вчиняється запекла бійка на дубинках і розбиваються голови і навіть, як я роблю висновок, багато хто з них умирає від побоїв. Проте єгиптяни запевняють, що ніхто там не зазнає жодної шкоди (6). Це свято ось від чого веде свій початок, як розповідають тамтешні люди. В цьому святилищі, кажуть вони, жила Ареєва мати, а коли Арей, який перебував далеко від неї, змужнів, він прийшов і захотів злягтися з своєю матір'ю, але слуги його матері, які перед тим його не бачили, не пустили його –зайти туди і прогнали його. Проте він привів людей із іншого міста і, відлупцювавши слуг, зайшов до своєї матері. Ось від цього, як вони кажуть, веде початок бійка дубинками на святі Арея.
64. Єгиптяни перші визнали також за релігійний обов'язок не злягатися з жінками в святилищах і не заходити до святилища немитими після злягання(1). Адже інші люди, майже всі, крім єгиптян і еллінів, злягаються в святилищах і, приходячи від жінки, заходять немитими до святилища, бо вони мають думку, ніби люди, все одно як інші тварини. Отже, вони бачать, за їхніми словами, як інші тварини (2) та різні птахи спаровуються в святилищах і священних округах богів. Якби, кажуть вони, це не подобалося богам, то цього не робили би і тварини. Отакі слова кажуть ці люди, щоб виправдати свою поведінку, але, як на мене, то мені це зовсім не до вподоби.
65. Єгиптяни в усіх своїх справах надзвичайно побожні, і це виявляється в усіх їхніх справах, і зокрема в тих святилищах, про які в мене йшлося. Незважаючи на те що Єгипет межує з Лівією(1), в ньому нема диких звірів. Проте всі тварини (2), що існують у їхній країні, і ті, що живуть із людьми, і ті, що далеко від них, уважаються за священних. Якби тепер я хотів пояснити, з якої причини їх уважають за священних, то моє оповідання змусило б мене розмовляти про священні речі, але я цього найбільше уникаю. А якщо я все ж таки трохи зупинявся на цьому, то це було з необхідності. Щодо тварин там існує такий звичай. Є в них призначені доглядачі обох статей у Єгипті, що дбають про годування кожного роду тварин, і цей обов'язок є почесним, і він переходить від батька до сина (3). Кожний мешканець міста виконує обітни-Цю , яку дав богові, котрому належить тварина, і це робиться в такий спосіб: вони голять голови своїм дітям, чи всю голову, чи половину голови, чи третину, а потім зважують волосся на терезах, а замість гирей кладуть на вагівницю монети. Скільки ваги там виявиться, вони передають гроші доглядачці тварин, а вона відповідно до цього готує рибу і годує тварин. Так у них установлено для годування тварин. Коли якась людина вб'є якусь із цих тварин і якщо це зробить навмисне, то карається на смерть (5), якщо зробить це ненавмисне, то сплачує пеню за призначенням жерців. Проте той, хто вб'є ібіса або сокола, чи ненавмисне, чи навмисне, все одно зазнає смертної кари.
66. Свійських тварин там дуже багато, а було б ще більше, якби не траплялось з кішками такого: коли кішки народжують кошенят, вони більше не допускають до себе котів, але ті хочуть паруватися з кішками, а це їм не вдається. Тоді коти вживають таких хитрощів. Вони потай приходять до кішок, викрадають у них кошенят і вбивають їх, але не пожирають їх. Тоді кішки, втративши своїх малят, бажають мати іншиху ідуть і знаходять котів, бо ця порода тварин є дуже дітолюбною. Коли трапляється пожежа, з кішками відбувається щось непоясненне: єгиптяни стоять на деякій відстані і не думають гасити вогонь, але хочуть рятувати кішок, а ті прохоплюються між людей або перестрибують через них і кидаються у вогонь. Коли відбувається таке, єгиптян охоплює велика журба. Коли в якомусь домі здихає кішка своєю природною смертю, всі, хто там живе, зголюють лише брови, а в якому домі здохне собака, так оголюють усе тіло і голову(1).
67. Здохлих кішок(1) вони беруть і відносять до священних приміі-щень, де спершу їх бальзамують, а потім ховають у місті Бубастії. Собак кожен ховає в своєму місті в священних гробницях (2). Так само як і собак, вони ховають і іхневмонів. Землерийок і соколів (3) вони відвозять до міста Буто, а ібісів – до Гермополя (4). Навпаки, ведмедів, які там рідкісні, як і вовків, що за розміром не більші від лисиць, вони ховають там, де знаходять їхні трупи.
68. Природа крокодила ось яка(1): чотири прохідні місяці взимку він зовсім нічого не їсть і, будучи чотириногою твариною, він живе і на суходолі, і в спокійних водах, бо він несе яйця і вони вилуплюються на суходолі. Більшу частину дня вони проводять на землі, але цілу ніч вони знаходяться у ріці, бо тоді вода тепліша за прохолоду на суходолі. З усіх смертних істот, що ми їх знаємо на землі, ця з найменшої стає найбільшою. І, справді, яйця, які вона несе, за розміром не більші від гусячих!, а крокодильча, що вилуплюється з них, за розміром таке саме, як яйце, але коли воно виростає, досягає сімнадцятьох і більше ліктів завдовжки. В нього свинячі очі і великі зуби, ікла відповідні до розмірів його тіла. Це єдина тварина, що не має язика. Його нижня щелепа нерухома, і ця тварина єдина з усіх, що має верхню щелепу рухому і вона наближається і віддаляється від нижньої. Вона має міцні кігті й лускату шкіру, невразливу на спині. У воді вона сліпа, але поза водою дуже зірка. І, як я сказав, вона здебільшого живе у воді, через те в її роті повно п'явок. Інші тварини та птахи уникають її, а трохіл (2) живе з ним у мирі, бо має користь від нього. Коли крокодил виходить із води на суходіл, він розкриває пащу і так і тримає її розкритою (і він за своїм звичаєм це робить, звертаючись майже завжди в напрямі до зефіра), тоді трохіл залазить у його пащу і поїдає п'явок, а крокодил, оскільки це дає йому полегшення, задоволений, ніколи не завдає шкоди трохілові.
69. Для деяких єгиптян крокодили є священними тваринами, проте для інших, навпаки, вони ворожі. Отже, мешканці фіванської округи і ті, що живуть біля озера Мойріди, вважають їх за дуже священних. У кожній із цих двох областей вибирають якогось одного з усіх крокодилів і годують його і тренують, щоб він став ручним. Вони всовують йому в вуха(1) сережки з штучних камінців (2) або з золота і надягають йому на передні лапи обручки, дають йому їсти добірні страви і м'ясо жертовних тварин, і поки він живе, старанно піклуються ним. Коли крокодили здихають, їх бальзамують, кладуть у священні гробниці і ховають. А мешканці області Елефантіни, навпаки, навіть їдять їхнє м'ясо. Вони зовсім не вважають їх за священних і називають їх не крокодилами, а хампса (3). Крокодилами їх називають іонійці, бо за їхньою зовнішністю порівнюють їх із зовнішністю своїх крокодилів, що живуть у них у кам'яних огорожах.
70. Існує багато різних способів спіймати крокодила, і я опишу той, про який, мені здається, варто розповісти. Мисливець наживлює гачок м'ясом із свинячої спинки і закидає його всередину річки, а сам мисливець залишається на березі річки, тримає живе порося і б'є його. Крокодил чує скавчання і кидається в той бік, звідки його чутно, хапає шматочок м'яса і ковтає його. Тоді ті, що на березі, витягають його. Коли так витягнуть його на берег, передусім мисливець замазує йому очі глиною і після цього він дуже легко робить з ним усе, що хоче. Якщо ж він так не зробить, то йому дуже важко впоратися з крокодилом(1).
71. Гіпопотами є священними в Пампремітському номі, але не для інших єгиптян. На вигляд це чотиринога парнокопитна тварина, її копита такі самі, як у корови, вона кирпата, має конячу гриву(1), хвіст і рже так, як кінь, величиною з найбільшого бика. Шкіра її така товстенна, що коли вона засохне, то з неї роблять держална метальних списів.
72. Є ще там у ріці видри(1), що їх також уважають за священних. Із риб вони вважають за священних ту, що називають лускотою, і вугра. Вони кажуть, що ці риби є священними рибами Нілу. А з птахів священною вважається качка-лисиця.
73. Є ще один священний птах, який називається фенікс(1). Я його не бачив живим, а лише намальованим, бо він рідко відвідує їхню країну, тобто лише одного разу на п'ятсот років (2), як кажуть геліополіти. І він прилітає, кажуть, коли вмирає його батько. Якщо він такий, як його малюють, тоді ось який він на вигляд і який завбільшки: пір'я його золотаві і червоні(3). За своїм розміром і зовнішністю він дуже схожий на °Рла. Про нього розповідають, хоч я і не вірю цим словам, ніби він, вирушаючи з Аравії(4), переносить до святилища Геліоса тіло свого батька, обкладене смирною, і ховає його в святилищі Геліоса. А ось як він його переносить: спершу зліплює з смирни таке велике яйце, яке може перенести. Потім він робить спроби, чи зможе літати з такою вагою, а коли він закінчує спроби, то видовбує усередині яйце і створює в ньому порожняву, і кладе туди свого батька. Потім затуляє смирною вір, який зробив, щоб покласти туди свого батька, а коли він його затулить, то переносить його до Єгипту, в святилище Геліоса. Коли він кладе в яйце свого батька, то воно стає таким важким, як і перед тим. Отаке кажуть про цього птаха.
74. В околицях Фів є священні змії(1), які зовсім не шкідливі для людей. Вони маленькі і мають два роги, що виростають у них на темені. Коли вони здихають, їх ховають у святилищі Зевса, бо вони, кажуть присвячені цьому богові.
75. Є в Аравії місцевість, що розташована приблизно навпроти міста Буто(1), і туди я вирядився, щоб довідатися про крилатих (2) змій. Коли я прибув, я побачив кістки та хребти змій, і було їх там так багато, що не можна описати. Були там купи хребтів і більші, і менші, і зовсім малі, і було їх там дуже багато. Місце, де розкидано ці хребти, таке: ущелини, що спускаються з гір на велику рівнину, яка сполучається з єгипетською рівниною. Розповідають, що скоро починається весна, крилаті змії вилітають із Аравії і прямують до Єгипту. Але птахи – ібіси (3) – прилітають і чекають на них при входах до ущелин і не дають їм змоги летіти далі, вбиваючи їх. А ібіс, як кажуть араби, за свої заслуги має від єгиптян таку велику шану, і єгиптяни погоджуються з арабами, що саме за його заслуги вони шанують цих птахів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історії в дев'яти книгах. КнигаІІ: Евтерпа» автора Геродот на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (2)“ на сторінці 4. Приємного читання.