Розділ без назви (2)

36. В інших країнах жерці богів відпускають волосся, але в Єгипті вони голять голову(1). В інших народів поширений звичай під час жалоби, щоб родичі та свояки остригали волосся на голові, але єгиптяни, коли в них помирає людина, залишають рости волосся на голові і на підборідді, хоча до того воно в них було зголене. Інші народи живуть окремо від тварин, але єгиптяни живуть разом із своїми тваринами (2). Інші живляться пшеницею та ячменем, але для єгиптянина живитися цими злаками вважається за великий сором. Для їжі вони використовують полбу (3), яку дехто називає зеєю. Тісто вони замішують ногами, а глину розминають руками. Збирають також гній. Всі інші, крім тих, що цього навчилися від них, залишають свої статеві органи так, як їх зробила природа але єгиптяни роблять обрізання. Кожен чоловік у них має дві одежі, але жінка – лише одну (5). Вітрильні кільця і линви, з допомогою яких підіймають і спускають вітрила, інші люди закріплюють назовні, а єгиптяни всередині. Літери (6) вони пишуть і рахують камінцями, елліни, пересуваючи руку зліва направо, а єгиптяни навпаки – справа наліво. І коли вони так роблять, вони кажуть все ж таки, ніби вони пишуть направо, а елліни – наліво. Вони використовують два види письма, і одне з них . називається священним, а друге – народним (7).

37. Вони найпобожніші, більш за всіх інших людей, і вони мають такі звичаї. Вони п'ють із бронзових келехів(1) і щодня вони добре миють їх і це робить не хтось один, а інший не робить, але це роблять усі. Вони носять льняний одяг чисто випраний, і цього вони дотримують дуже пильно. Вони роблять обрізання на статевих органах заради чистоти, воліючи краще бути чистими, ніж добропристойними. їхні жерці кожні три дні голять собі все тіло, щоб на ньому не було, коли вони служать богам, ні вошей, ні якихсь інших огидних паразитів. Жерці носять льняний одяг і взуття з папірусу: їм заборонено носити якийсь інший одяг чи якесь інше взуття. Вони миються двічі щодня холодною водою і також двічі щоночі. Вони дотримують ще й інших релігійних ритуалів, яких, можна сказати, в них безліч. З іншого боку, вони мають і багато переваг, бо вони не витрачають нічого із свого власного майна. Для них готують священний хліб і кожному щодня приставляють достатню порцію воловини і гусятини, дають їм і виноградне вино (3). Але їм заборонено їсти рибу(4). Єгиптяни зовсім не вирощують бобових рослин(5) У своїй країні, а ті, що там ростуть, вони не їдять їх ні сирими, ні вареними. Зокрема, жерці навіть і бачити їх не хочуть, бо цю рослину вони вважають за нечисту. Кожному їхньому богові служить не один жрець, але багато їх і один із них є головним жерцем (6). Коли він помирає, його посаду заступає інший, його син (7).

38. Вони вважають, що бики належать Епафові(1) і з цього приводу досліджують їх у такий спосіб. Якщо хоча б одну чорну волосинку хтось побачить на них, то вже не вважає їх чистими для жертвоприношення– Це дослідження провадиться одним жерцем, який призначається саме для цієї роботи. Він обстежує тварину, коли вона стоїть і коли вона лежить, і витягає їй язик (2), щоб побачити, чи він чистий і нема на ньому певних знаків, а про це я ще скажу в іншому оповіданні(3). Він також оглядає сам і волосся на її хвості, чи вони ростуть там правильно. І коли виявляється, що вона не має недоліків, тоді він позначує її, обкручує папірусовою стрічкою її роги, потім приліплює на неї сургуч і ставить свою печатку. Після цього тварину беруть і відводять. На того, хто приносить у жертву бика без цього знаку, накладається смертельна кара. Отже в такий спосіб обстежується тварина. А тепер ітиметься про встановлений порядок жертвоприношення.

39. Тварину з цим знаком ведуть до жертовника, де має відбутися жертва, і запалюють вогонь. Потім біля жертовника на жертовну тварину ллють вино, звертаючись із молитвою до бога і, нарешті, зарізують і відтинають голову. З тіла тварини здирають шкіру, а її голову, обтяживши багатьма прокляттями, беруть і несуть туди, де є базар і еллінські купці на ньому, і продають. А якщо там нема еллінів, то кидають її в річку. Коли вони обсипають прокляттями голову, то кажуть таке: якщо станеться якесь лихо або з тими, які приносять жертву, або з усім Єгиптом, то нехай це лихо впаде на цю голову(1). Отже щодо цього звичая з головами жертовних тварин і узливанням вина, всі єгиптяни дотримуються таких правил і жоден єгиптянин ніколи не захоче з'їсти голову якоїсь тварини, хоч яка б вона була.

40. Щодо вивозу тельбухів і спалення жертв у них є різниця в звичаях. Тепер я опишу, що відбувається під час шанування богині(1), яку вони вважають за найзначнішу і на честь якої вони справляють велике свято. Скоро закінчується білування бика, вони моляться і старанно патрають його черево, залишаючи в його тілі інші нутрощі і сало, відтинають йому ноги та кінчик хвоста, плечі та шию. Після цього те, що залишається від тіла бика, вони наповнюють хлібом і чистим борошном, медом, родзинками, інжиром, ладаном, смирною та іншими прянощами і пахощами. Так сповнену всім цим тушу, вони спалюють, рясно поливаючи олією (2). Перед жертвоприношенням вони постують, а коли спалюються жертви, б'ють один одного, ніби на знак жалоби. А коли закінчується жалоба, вони сідають за стіл і поїдають усе, що залишилося від принесених у жертву тварин.

41. Всі єгиптяни приносять у жертву лише биків і бичків, які є чисті, проте корів їм забороняється різати, вони є священними тваринами Ісіди(1). Справді, статуя Ісіди, що зображує жінку, має роги корови, саме так, як елліни зображають Іо. І з усіх свійських тварин єгиптяни найбільше шанують корову. Через це ні єгиптянин, ні єгиптянка ніколи не поцілує елліна у вуста і навіть не використає ножа якогось елліна, ні його рожна, ні його казана, і не їстиме м'яса чистого бика, якщо його пошматували еллінським ножем. Тих биків, що здохли, вони ховають у такий спосіб (2). Тварин жіночої статі вони кидають у ріку, а чоловічої статі закопують у передмістях своїх міст, але залишають у них стирчати один ріг чи обидва роги, щоб видно було знак. А коли згниє падло і настане визначений час, припливає до кожного міста човен із острова, що називається Просопітіда. Цей острів (3) розташований у Дельті, а його окружність дев'ять схойнів. На цьому острові є ще багато інших міст і одне, з якого припливають човни, щоб забрати кістки биків. Назва цього міста Атарбесій. На ньому є храм-святилище Афродіти (4)– З цього міста приїжджають люди, одні до одного міста, інші до іншого, і викопують кістки, забирають їх і закопують у якомусь одному місці– Так само, як і биків, вони ховають і всяких інших здохлих тварин, бо і для всіх їх так установлено, адже треба знати, що вони їх не вбивають.

42. Отже, всі, які заснували святилище Фіванського Зевса , або всі, які з Фіванського ному, всі вони не приносять у жертву овець, але приносять у жертву кіз (бо, треба знати, не всі єгиптяни без винятку шанують тих самих богів)(2), крім Ісіди та Осіріса, який, як вони кажуть, є Діонісом. Оцих двох всі вони шанують без винятку. Навпаки, ті, в яких є святилище у. Мендесі (3) або які походять із Мендесійського ному, не приносять у жертву кіз, але фіванці і ті, що додержуються їхнього звичая, не приносять у жертву овець і кажуть, що цей звичай було встановлено ось із якого приводу. Геракл (4) захотів за всяку ціну побачити Зевса, але той не хотів, щоб він його побачив. Нарешті, оскільки Геракл дуже наполягав, кажуть, що Зевс удався до таких хитрощів. Він зідрав шкуру з барана, відтяв йому голову, ніс її перед собою і одягся в овчину (5) і так з'явився перед Гераклом. Із цієї причини єгиптяни ставлять статуї Зевса з обличчям барана. Від єгиптян це перейняли і аммонійці, які є переселенцями з Єгипту і з Ефіопії, і мова, якою вони розмовляють,– це суміш обох цих мов. На мою думку, і їхня назва – аммонійці – засвоєна ними з того приводу, що єгиптяни називають Зевса Амун. Із цієї ж причини фіванці не приносять у жертву баранів, але вважають їх священними. І в один день на рік, на свято Зевса, вони заколюють барана (6), здирають із нього шкуру і надягають її на статую Зевса, як колись одягся бог, а потім приносять і ставлять перед ним іншу статую, що зображує Геракла. Зробивши так, усі, які мають стосунок до святилища, б'ють себе, оплакуючи барана, а потім погребають його в храмовій гробниці.

43. Про Геракла я чув від них, що він один із дванадцяти богів. Проте, щодо іншого Геракла(1), якого знають елліни, ніде в Єгипті я не міг нічого почути. Справді, не від еллінів запозичили єгиптяни образ Геракла, а певніше елліни запозичили його від єгиптян (2), а вже від еллінів ті, що ототожнили Геракла з сином Амфітріона. Щодо цього я маю ще й багато інших доказів, що саме так воно є, і серед інших ось такий: по-перше, що обидва батьки Геракла – Амфітріон і Алкмена – походили від предків єгипетського роду, і, по-друге, що єгиптяни наполягають на тому, що їм не відомі образи ні Посейдона, ні Діоскурів і що ні перший, ні другі не належать до їхніх богів. І, звичайно, якби вони запозичили від еллінів образ якогось божества, то пам'ять про цих двох богів вони зберегли б довше, ніж про якесь інше божество. Якщо справді за давніх часів вони займалися мореплавством і елліни були мореходами,– як я гадаю і як слід визнати, після цього саме образи цих богів могли знати єгиптяни, а не Геракла. Але воно не так, бо для єгиптян Геракл – це давній бог. За їхніми словами, до царювання Амасія(3) минуло тисяча сімсот років від того часу, коли з восьми первісних богів їхнє число (3) (1)льшилося до дванадцятьох серед яких вони лічать і Геракла.

44. І оскільки я хотів мати певні відомості про ці речі(1), звідки я міг. би їх одержати? Я вирушив також до Тіра у Фінікії, де я чув, що існує святилище Геракла(2). Я побачив це святилище, прикрашене багатьма різними пожертвами, і серед них там були два стовпи, один із щирого золота, а другий із дорогоцінного смарагду (3), такий великий і вночі він блискотів. Я зав'язав розмову із жерцями бога і спитав їх, скільки років тому було побудовано це святилище, і переконався в тому, що і вони не згодні з еллінами. Бо вони мені сказали, що святилище побудовано тоді, коли було засновано місто Тір, а Тір заселено дві тисячі триста років тому. В Тірі я побачив ще інше святилище, присвячене Гераклові на ймення Геракл Тасоський (4). Побував я також на Тасосі, де знайшов святилище Геракла, засноване фінікійцями, які припливли туди в пошуках Європи і заснували на Тасосі поселення. Ці події, можна сказати, передували народженню Геракла, сина Амфітріона, в Елладі, що відбулося на п'ять поколінь людей після того. Отже, результат мого дослідження ясно доводить, що Геракл – це давній бог. І мені здається, що ті елліни, які заснували святилища двох Гераклів, зробили цілком правильно: одного, який називався Олімпійським Гераклом (5), і йому, як безсмертному вони приносять жертви, а іншому, як героєві, приносять жертовні дари.

45. Елліни розповідають ще багато інших нісенітних речей(1) і середі інших безглуздих оповідань про Геракла (2), нібито він колись прибув до Єгипту і єгиптяни надягли на нього вінок, як надягають на жертовних тварин і повели його з урочистою процесією, щоб принести його в жертву Зевсові, а він при цьому поводився спокійно, але коли вони підійшли до жертовника і почали підготовляти жертвоприношення, він виявив свою силу і повбивав їх усіх. Коли вони розповідають таке, я, принаймні, роблю висновок, що вони зовсім не знають нічого ні про характер, ні про(1) звичаї єгиптян. Отже, ці люди, яким священний закон забороняє приносити в жертву навіть тварин, за винятком свиней і биків та телят і цих лише, коли вони чисті, також і гусок, хіба було б можливо, щоб вони приносили в жертву людей? (3) А крім цього, хіба це було б правдоподібно, щоб Геракл, про якого сказано, що він все ж таки людина, щоб він' убив таку велику силу людей? Отже, про ці речі вже досить того, що я сказав, і благаю богів та героїв, щоб вони були прихильні до мене.

46. А тепер продовжу розповідь про те, з якого власне приводу єгиптяни не приносять у жертву, як я сказав, ні кіз, ні козлів. Мендесійці вважають Пана за одного з восьми богів(1) і твердять, що ці вісім богіві існували ще до дванадцяти богів. І ось як живописці і різьбярі зображують Пана – так само, як і елліни, тобто зображують його з козиним і обличчям і ногами цапа (2), але не тому, що таким вони його собі уявляють, навпаки, вони уявляють його подібним до інших богів. Проте,! з якої причини вони зображують його в такому вигляді, мені не було б навіть приємним про це сказати. Мендесійці шанують кіз усіх видів і найбільше козлів, аніж кіз, і ті з них, які є пастухами, мають найбільшу шану за інших. Одного козла вони шанують ще більше, ніж інших, і коли він умирає, тоді його оплакує ввесь Мендесійський ном. Єгипетською мовою і Пан і козел називаються однаково – Мендес. За моїх часів сталося там таке неймовірне л: один козел прилюдно з'єднався з жінкою. І таке було в них загальновідомим видовищем.

47. Свиню єгиптяни вважають нечистою твариною(1). Якщо хтось із них доторкнеться до свині, він одразу йде і занурюється, як був одягнений, у річку. Свинопаси в них, хоч вони з народження єгиптяни, єдині з усіх єгиптян не можуть заходити до жодного єгипетського святилища, ніхто з єгиптян не захоче видати за них заміж свою дочку, і не візьме собі жінку з їхнього стану. Свинопаси видають заміж дівчат із свого стану і одружуються з жінками цього стану. Єгиптяни не вважають за дозволене приносити в жертву свиней якимсь своїм богам, але лише Селені і Діонісові(2) вони приносять у жертву свиню в один і той самий час року і під час повного місяця, і тоді вони їдять свинину. Чому на інших святах вони не приносять у жертву свиней, але на цьому святі їх приносять у жертву, для цього є пояснення, яке наводять єгиптяни, і я його знаю, але воно мені здається непристойним (3), щоб я про нього написав. А ось як відбувається жертвоприношення свиней Селені. Коли заріжуть тварину, відрізають їй кінчик хвоста, вирізують селезінку і чепець і загортають усе це разом із салом тварини, що є в ній у череві, а потім спалюють на вогні жертовника. Всі інше м'ясо вони їдять у день повного місяця, коли принесуть жертву, а в інші дні їм уже не можна взяти його в рот. Ті, які серед них бідні, в яких нема коштів, виліплюють свиней із тіста смажать і приносять у жертву.

48. На честь Діоніса напередодні(1) його свята кожен заколює свиню перед дверима свого будинку і віддає її тому свинопасові, в якого він її купив, щоб той узяв її і пішов. Щодо всього іншого, то єгиптяни справляють свято Діоніса майже так само, як і елліни, за винятком хорових співів. Проте замість фаллосів (2) вони вигадали щось інше: статуетки з мотузками заввишки приблизно один лікоть, які носять із собою жінки, обходячи села. Статевий орган у цих статуеток майже не менший, ніж усе тіло і він ворушиться, коли смикають мотузку. Попереду процесії йде один, що грає на флейті, а за ним ідуть жінки, співаючи гімни Діонісові. Чому саме статуетка має статевий орган такого неправдоподібного розміру і лише ця частина тіла ворушиться, щодо цього існує в них священний переказ (3).

49. Отже це змушує мене гадати, що Мелампод, Амітеонів син, знав про це жертвоприношення, що я про нього розповів, і навіть добре знав про нього. Бо справді саме Мелампод ознайомив еллінів із образом Діоніса і з жертвами йому, і з фаллосом. Щоб бути точним, я скажу, що він не одразу навчив їх усього цього, але мудреці які прийшли до еллінів після нього, виклали докладніше його вчення. Але, принаймні, Щ°до фаллічної процесії на честь Діоніса, то її він перший завів, а від нього елліни навчилися робити те, що тепер роблять. Отже, я можу сказати, що Мелампод (2) як мудра людина зібрав відомості і впорядкував їх щодо ворожильного мистецтва і запозичив із Єгипту, і з незначними змінами завів у еллінів ще багато інших звичаїв і серед них ті, що стосуються до Діоніса. Бо, справді, я не скажу, що між шануванням Цього бога в Єгипті та його шануванням в Елладі схожість є простим (3) (1)ГОМ. оскільки тоді це шанування більш відповідало б звичаям еллінів і не було б заведене порівняно недано. З другого боку, я не можу припустити, нібито єгиптяни запозичили його в еллінів, ні цей, ні якийсь інший звичай. Те, що мені здається найімовірнішим, це що Мелампод навчився шанувати Діоніса від тірійця Кадма (4) та інших, що прийшли разом із ним із Фінікії до країни, яка тепер називається Беотія (5).

50. І взагалі образи майже всіх богів перейшли до Еллади з Єгипту Те, що вони прийшли від варварів, я встановив завдяки своїм дослідженням, що так воно і є. І навіть я мав думку, що вони прийшли власне з Єгипту. Бо, якщо виключити Посейдона і Діоскурів (2), як я вже сказав про це вище, а також Геру, Гестію, Феміду, харіт і нереїд, інші образи богів існують у Єгипті від давнини. Про це я кажу те, що кажуть і самі єгиптяни. Що ж до тих божественних образів, про які вони кажуть, що вони їх не знають, то, я гадаю, що вони ці образи одержали від пеласгів, за винятком Посейдона. Про цього бога елліни довідалися від лівійців. Справді, жоден народ не мав від початку образу Посейдона, крім лівійців, які з давніх давен шанують цього бога. Не знають єгиптяни і шанування героїв.

51. Отже, ці звичаї та ще й інші крім цих, про які я розповім, елліни запозичили від єгиптян. Проте, якщо вони виготовлюють статуї Герме-са(1) з випрямленим чоловічим членом, то цього вони навчилися не від єгиптян, а від пеласгів. Афіняни перші навчилися цього, а від них уже й інші елліни. Адже на той час, коли афіняни вже вважалися за еллінів, прийшли пеласги і оселилися разом із ними на їхній землі, і це дало привід, щоб їх також уважали за еллінів. Той, хто втаємничений у містерії Кабірів (2), які відбуваються в самофракійців, котрі запозичили їх від пеласгів, той зрозуміє, що я хочу сказати, бо спершу Самофракію населяли пеласги, ті, що згодом оселилися з афінянами і від них узяли і тепер справляють містерії. Отже, перші серед еллінів афіняни навчилися від пеласгів виготовляти статую Гермеса з випрямленим членом. Пеласги розповідають про священну історію, вистава якої відбувається на святах самофракійських містерій.

52. За давніх часів пеласги, як я чув про це в Додоні, при всіх жертвоприношеннях моляться богам, не називаючи нікого з них ні власним іменем(1), ні прикладкою, бо про такі назви вони ще не чули, і вони дали їм цю загальну назву «боги» (2), через те, що боги встановили порядок у всесвіті і дали людям усе, що є в них. Минуло багато років і, прийшовши в Єгипет, пеласги довідалися там про особисті ймена всіх богів, крім Діоніса (а про ім'я Діоніса вони дізналися значно пізніше). Минуло ще небагато часу і вони запитали про ймена в пророчому святилищі Додо-ни (бо це святилище вважається за найдавніше в Елладі, а на той час воно було єдиним). Отже, коли пеласги спитали там у Додоні, чи слід їм прийняти назви від варварів, і з святилища їм було дано відповідь, щоб вони їх прийняли. І, звичайно, відтоді, приносячи жертви, вони називали ймена богів. А від пеласгів згодом їх перейняли елліни.

53. Від яких батьків народився кожен бог, або всі вони існували споконвіку, який був зовнішній вигляд кожного з них, цього не знали до недавнього часу, можна сказати до вчорашнього дня. Справді, я маю думку, що Гесіод і Гомер жили за чотириста років до мене, не більше. І це саме вони в своїх творах розповіли еллінам про походження богів, вони дали кожному з богів відоме тепер ім'я(1), визначили, кому яка належить шана і чим відає кожний, а також який вигляд має кожний із них. Що ж до поетів, які нібито існували до них, на мою думку, вони були після них. Про перше, наведене вище, я написав на підставі того, що мені сказали жерці в Додоні, а про інше, що є в Гесіода і в Го-мера, я виклав свої думки.

54. Щодо пророчих святилищ(1), про те, що є в Елладі, та про те, що є в Лівії, ось що розповідають єгиптяни. Мені розповіли жерці Зевса у Фівах, що фінікійці викрали двох жінок із Фів, жриць, і що одну з них, як вони довідалися, продали в Лівію, а другу – в Елладу. І що ці жінки (2) перші заснували пророчі святилища, які існують в обох згаданих мною країнах. А коли я їх спитав, звідки вони дізналися про все те, що так докладно мені переказали, вони відповіли на моє запитання, що старалися, скільки могли, знайти цих жінок, але їм не пощастило відшукати їх, але пізніше вони добули про них відомості, які мені переказали.

55. Оце мені розповіли жерці у Фівах, а ось-що кажуть пророчиці в Додоні(1). Вони кажуть, що дві чорні голубки вилетіли з єгипетських Фів: одна з них прилетіла в Лівію, а друга – в Додону. Ця сіла на бук і заговорила людським голосом, що треба на цьому місці побудувати пророче святилище Зевса. Додонці зрозуміли, що її слова – це наказ бога і так вони там і зробили. А голубка, що прилетіла в Лівію, за їхніми словами наказала лівійцям побудувати пророче святилище Аммона: а воно також є святилищем Зевса. Це все мені сказали жриці в Додоні, старша серед яких називалася Променея, молодша – Тімарета, а наймолодша за всіх – Нікандра. А інші додонці, що служили в святилищі, погоджувалися з ними. Як на мене, то я маю про це іншу думку, а саме ось яку.