Розділ «НА ЗАКАРПАТТІ»

Та не знає, яка доля руського народу.

Помер же він наглов смертьов, бо тяжко му стало,

Що старався цілий свій вік, то усе пропало.

Пропала вже вся надія і всі його труди,

Вже свободу для народу тепер не здобуде.

Спочиває наша квітка, вічним сном дрімає,

Його народ не забуде, його споминає.

Та на сумнім його гробі будуть цвисти квіти,

Його пам'ять не пропаде, ме жити на віки.

Його пам'ять між народом повіки зістане,

Але наша рідна земля йому пером стане.

Най му земля пером стане, Січ і та Просвіта,

Не годин нев ся старати та із того світа”.[88]

Гарний легінь з Требушан, 27-літній Іван Полянчук, став на Гуцульщині дуже популярним. Його замучили мадяри разом з іншими шістьома Січовиками, у Зворині над Квасами. Ось яку пісню виспівують дівчата на високих грунях:

“Ой дана легіники, ой дада та дана,

Та не чути не видати Полянчука Йвана.

Та не чути не видати його голосочку,

Ба як би му заспівати гарну співаночку.

Ой дана, каже дана, та дана даночку,

Ой ти вже в землі гниєш Полянчук Йваночку.