Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ДОБА ГЕТЬМАНЩИНИ. ЩЕ ОДНА ЛЕКЦІЯ»

Отже, на думку "практичної" течії, коли способом отвертої, збройної боротьби явно не було надії хоч що небудь урятувати, то й спосіб складання рук на "революційних" грудях (як то робила ще третя течія) також нікому ніякої користи не дав би. Треба було відповідній українській соціальній течії іти до насильників німців і поки вони ще не підпали зовсім під вплив руської реакційної буржуазії, поки ще мали намір передати владу українцям ("созвучним" собі), брати цю владу й рятувати принаймні національний характер держави. Цей характер сам собою не допустив би до панування чорної поміщицько-жандармської реакції.

Але есефи не мали тої рішучости. Вони ж бо були "теж соціалісти", - якось воно ніяково так одразу.

І поки вони мнялись, чухались, вагались, руські кадети, представники руської аґрарної й промислової буржуазії вже встигли присунутись ближче до німців і до влади. Коли, нарешті, партіям удалось переконати есефів, що вони хоч і "теж соціалісти", але такого сорту, що можуть працювати з німецькими ґенералами, коли повели їх за руку до цих ґенералів, то виявилось, що вже було ... zu spat (занадто пізно). За ці дні есефівського чухання й зчищання з себе "теж-соціалістичности", руська буржуазія встигла захопити деякі портфелі. Вона дала німецькому ґенералові обіцяння бути слухняною, "покладистою", бути сліпою й німою, де то треба буде німцям, і німецький ґенерал, дбаючи про себе, рішив купити в руської буржуазії цю слухняність за міністерські портфелі. Це тим легче німцям було зробити, що їхні побоювання хвилювання народу з приводу розгрому Ц. Ради не підтвердилися, й особливих комплікацій у краю з новим ладом боятись не було чого.

Таким чином, коли партії привели есефів, було вже для чисто-українського кабінету zu spat.

Але все ж таки ще не все було захоплено, ще німецький ґенерал вагався. І він пропонував есефам зробити так: узяти портфелі голови ради міністрів та ще кільки важніших і почати працювати. Коли все буде гаразд, можна буде й усі останні посади замістити українцями. Другими словами, коли б есефи виявили себе слухняними, то ґенерал і проти них нічого не мав би. Що ж до того, щоб усунути гетьмана, як домагалась українська делеґація, то про це й мови не могло бути: гетьмана вже визнано в Берліні. А крім того народ зробив переворот, народ вибрав собі гетьмана й німецьке командування на Україні, вважаючи себе гостем, не мало ніякого права втручатись у внутрішні справи України.

Тоді українські делеґати запропонували "роз'яснити" гетьмана, як тимчасового презідента Української Республіки.

Ні, німецький ґенерал і в це не мав ніякого права втручатись, це була воля народу, він же не смів ламати чи хоч пальцем торкнути народню волю. І те, що він, німецький ґенерал, вів переговори з делеґатами, це з його боку було тільки посередництво між ними й верховною владою України, Гетьманом. Все ж рішення залежало тільки від верховної влади.

Але він усе ж таки, як цілком незаінтересована сторона, радив українцям узяти ці п'ять-шість важніщих портфелів, не вдаватись у дебати, а братись до діла. А далі видніще буде, що і як. І радив робити то як найшвидче.

Але швидкість і рішучість є огидні для щирої української вдачі. Есефи мусіли ще порадитись і подумати.

Поки вони радились і думали, руські кадети рішуче й швидко згодились на всі умови німецького ґенерала, продали йому всі військові запаси, муніцію, склади, що лишились од війни, продали хліб, жири, вовну, вугіль, продали все, що хотіли німці, на самих ганебних умовах і коли есефи, надумавшись, прийшли згодитись, було знову... zu spat: усе вже було захоплено руськими поміщиками, фабрикантами й ґенералами. Лишалось два-три паршивеньких портфелі, які німецький ґенерал з усмішечкою запропонував есефам.

5. Урядовий пиріг.

Таким способом процес, початий ще в октябрі, коли Ц. Рада осудила захоплення

влади пролетаріатом і селянством, розвинений боротьбою з цією робітниче-селянською владою, прийшов до свого неминучого кінця: до переходу влади в руки виразних ворогів працюючих кляс, до великої буржуазії й бюрократії.

І цікаво, як ця буржуазія дуже легко може розпрощатися з своїми "прінціпами", коли ходить о її клясові інтереси. Ті самі кадети, які так люто гризли українцям руки, не допускаючи до автономії та федерації, які так гарчали, пінились і скажено стрибали на цепу революції, коли українці підходили й брали самостійність, тепер ці самі кадети хапали владу в самостійній українській державі, тепер вони в своїх заявах і ріжних виступах рекомендували себе як гарячих прихильників самостійної України.

Розуміється, це була прихильність Іуди: цілуючи й обнімаючи знесилену, напівзадушену німецькою ґенеральською лапою Україну, вони в цей же час обплутували її шворками, щоб у слушний час потягти в чорно-реакційну, реставровану, "єдіную, нєдєлімую" "тюрму народів".

Заходи українських партій не дали позітивних наслідків. Основною причиною було те, що українська нація не мала своєї буржуазії, тої кляси, з якою німецькому імперіалізмові було найзручніще й найприємніще "працювати" на Україні. А звідси вже випливала й нерішучість та кволість тої течії, яка тільки ідеолоґічно готова була заступати інтереси української буржуазії (есефи), якої ще не було в дійсности.

Німецький імперіалізм одкинув сентіментальність і побрався з цілком рідною собі по духу, по стану, по цілям руською буржуазією. І всю повноту влади було передано їй під верховним доглядом і керовництвом німецького штабу. І до того повно, що навіть не вистарчало місця зародкові української поміщицької буржуазії, так званій "Партії хліборобів-демократів". А ця ж "партія" так щиро й активно брала участь у всіх гетьманських змовах, у підготовці перевороту, в озброєнню руської офіцерні, так лютувала на Ц. Раду й так плескала в долоні, коли "народ" вітав вибори Гетьмана. Ідучи за керовництвом поміщика С. Шемета й колишнього соціальдемократа Д. Донцова, ця ґрупа з таким ретельним, самовідданим хамством гострила й подавала ножа, яким було перерізано горло українській владі, й за це ні одного портфеля, ні одної посадочки не дістала. Руська пані-буржуазія одпихнула непотрібного вже хама й сама припала всією жадною мордою до смашного пирога-влади. А з його кадети дістали для себе найсмашніщі й найбільші шматки.[14]

РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА РЕАКЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ

1. Ґенеральний з'їзд грабіжників.

Допавшись до влади, руська реакційна буржуазія заходилась з усією енерґією коло мобілізації своїх сил. Почався цілий ряд з'їздів буржуазних і контрреволюційних течій. Всі вони з запалом виносили постанови за найактивніще заведення "ладу й порядку", всі вдячно вітали Гетьмана (читай: німців) за припинення анархії (Ц. Ради), всі з гарячою любоввю говорили про "Рідний Край".