Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША: ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЕРІОД ПЕРШИЙ: РЕВОЛЮЦІЙНА ОРҐАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОСТИ Й МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВЛАДИ.»

Але принята Центральною Радою лінія твердо й рішуче переводилась і на з'їзді. Не піддаватись ніяким провокаціям. Не постановляти нічого шкодливого для загальної справи революції й оборони краю. Провадити відродження нації неухильно, не зважаючи ні на які перепони.

І одноголосно приймається така резолюція:

„Другий Всеукраїнський Військовий З'їзд у складі 2308 делеґатів з фронтів, тилу й фльоти представників 1,600.000 озброєного українського народу, обміркувавши позіцію, яку заняв Центральний Тимчасовий Уряд щодо українського народу та Центральної Української Ради, визнає:

1. Тимчасовий Російський Уряд цілковито не розуміє національних відносин на Україні й не оцінює як слід великої зорґанізованої та стіхійної сили пробуженої української демократії.

2. Сим нерозумінням і сістематичним опором домаганням української демократії Тимчасове Центральне Правительство загострює національні конфлікти на Україні, перешкоджає великій орґанізаційній роботі українського народу й викликає анархістичні настрої серед населення ріжних національностей, на Україні сущих.

Зважаючи на це, Другий Військовий З'їзд постановляє:

1. Поставити на увагу Тимчасовому Російському Урядові, що коли він дорожить збереженням здобутків революції по всій Росії, а зокрема спокоєм і плановою орґанізацією народніх мас на Україні, то першим засобом для сього є одміна постанови уряду в справі домагань, які були представлені йому Центральною Українською Радою, й негайне признання тих домагань.

2. Пропонувати свому найвищому представницькому орґанові — Українській Раді — в сій справі до Уряду більше не звертатися й негайно приступити до твердої орґанізації краю в згоді з національними меншостями, —себто до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу яко єдиного способу врятувати Україну й усю Росію від безладдя та загибелі.

З'їзд з свого боку забезпечує найактивнійшу й рішучу піддержку Центральній Раді в усіх її заходах і кличе весь зорґанізований український народ одностайно й неухильно виконувати всі її постанови”.

І далі:

„Всеукраїнський Військовий З'їзд у справі переведення підвалин автономії України в життя вважає необхідним пропонувати Центральній Раді яко мога скорше скликати теріторіальні збори для порозуміння з національними меншостями й розгляду проєкту статуту автономії України.

„Всеукраїнський Військовий З'їзд у земельнім питанню на Україні цілком приєднав свій голос до постанов про земельну справу Всеукраїнського Селянського З'їзду, що відбувся 28 травня — 2 червня сього року в Київі, й усіма засобами буде підтримувати його постанови.

„Підтримуючи постанови 1-го Українського Військового З'їзду про українізацію війська, З'їзд доручає Укр. Військ. Ґен. Ком. як найскорше розробити детальний план українізації війська й ужити всіх заходів для негайного проведення його в життя.

„Визнати заходи Українського Військового Ґенерального Комітету відповідними постановам 1-го Українського Військового З'їзду й працю для українського й загалом російського війська корисною, за що висловлює Ґен. Комітетові щиру подяку. „Щоб вища російська військова влада негайно провела по всіх приказах затвердження Українського Військового Ґенерального Комітету.

„Щоб усі звертання Українського Військового Ґенерального Комітету до вищої російської військової влади визнавались і виповнювались нею обов'язково.

„Щоб надалі всі постанови Укр. Військ. Ґен. Ком. переводити в життя негайно”.

І, нарешті:

„Всеукраїнський Військовий З'їзд, висловлюючи догану тим воякам-українцям, які не корились постановам Українського Військового Ґенерального Комітету й сим гальмували діло революції, вносили дезорґанізацію в українську справу, постановив: прикази Укр. В. Ґ. К. для всіх українців вояків і українських військових орґанізацій від сьогодня обов'язкові”.

І кожна постанова приймалась майже одноголосно, з ентузіазмом, з непохитною рішучостю здійснити ці постанови й примусити других здійснити їх.

5. Остання спроба.