Розділ «ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)»

Господарські установи, де німці були директорами, а українці чорноробами, посилали різними шляхами цілі транспорти харчів та інших товарів не до німецьких магазинів, а до нас, «у ліс». Лікарні та аптекоуправління передавали нашим партизанам повні вантажні машини медикаментів та всякого медично-санітарного устаткування, включно з цілими медично-зуболікарськими кабінетами. Селяни дуже охоче всюди давали партизанам хліб та інші продукти взаміну за сіль, цукор, промислові товари, як також корів та коней, яких партизани забирали з німецьких «державних господарств», тобто колишніх совхозів та колхозів.

На особливе признання заслуговує українська поліція, що була на службі під командою німецьких вахмайстрів. На цих людей дехто пробував кидати різні обвинувачення за співпрацю з німцями. Всі ці обвинувачення не на місці. Якби українці не пішли до поліційної служби, то німці привезли б на їх місце різних чужинців і тоді місцеве населення України було б під подвійним чужим батогом.

Українська поліція під німецькою окупацією, за винятком деяких злочинних одиниць, стояла на дуже високому моральному рівні. Вона берегла населення від розгулу злочинних елементів. Вона постійно всякими маневрами обороняла життєві інтереси народу, а не окупанта. Вона робила, що лише могла, щоб саботувати грабіжницькі пляни та натуропоставки. Ця поліція остерігала тисячі молодих людей, яким загрожувало виселення в Німеччину та арешти Ґестапо. Майже вся українська поліція, що я хотів би тут підкреслити, була в тісному контакті з нашими партизанами. Від української поліції наші партизани постійно одержували величезну матеріяльну допомогу, головним чином зброю та амуніцію. А найголовніше це те, що від усіх команд української поліції наші партизани знали про всі експедиційно-репресивні пляни гітлерівців щонайменше один день наперед. Це давало партизанам змогу своєчасно маневрувати в безпечне місце. Українська поліція — це найчутливіше вухо й око наших партизанів в адміністративному апараті Коха. Це око й вухо було потім знищене.

У червні 1942 року Головна Команда УПА вислала до Коха листа, написаного в дуже гострій формі і з такою вільною, недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана. У цьому листі ми повідомляли цього нового ката України, що перша антинімецька бойова акція УПА була відповіддю на їх злочинну політику та явний бандитизм, що виявлявся у формі репресій проти цивільного населення України. Там же було сказано, що наша армія не має жодного інтересу до совєтсько-німецької війни, бо Німеччина потоптала державницькі стремління української нації. Ми зазначили, що у тому випадку, коли Німеччина припинить терор та грабунок України і перейде до нормальної військової окупації, наша армія готова не робити німцям перешкод у їх війні проти безбожного большевизму. Коли ж німецька політика не зміниться, тоді, виконуючи волю свого народу, УПА перейде до другої фази антинімецької боротьби. Зараз ми пропонуємо невтралітет. Цей невтралітет буде автоматично скасований при появі перших актів заплянованих німцями масових репресій проти України.

Копія цього листа була видрукована в тисячах примірників українською та німецькою мовами і розіслана німецькою поштою з Києва та Рівного до всіх ґебітскомісарів та урядів, як також розповсюджена серед населення.

Гітлерівці не мали найменшого наміру міняти свій політичний курс. Та не думав капітулювати й український народ та його збройна сила. Розпочатий рух спротиву ширився і міцнів з дня на день. Всі матеріяльні цінності втратили свою вартість. В народі витворився психоз боротьби за фізичне збереження та захист національної чести.

В провідних колах українського політичного та військово-революційного підпілля влітку 1942 року, так само, як і рік тому, далі не було ані єдности погляду на загальне становище, ані спільної дії проти зовнішніх ворогів. Головна Команда УПА та всі ті політичні організації, які її підтримували, стояли за пасивний та активний спротив ворогам, згідно з плянами УПА. Натомість, група С. Бандери, якою керував тоді Микола Лебедь, стояла тільки за пасивний спротив без партизанської диверсії. В противагу до бойової пропаганди УПА, група Бандери-Лебедя видала в червні 1942 року антипартизанську летючку, в якій зовсім слушно остерігала український народ перед акцією совєтської та польської партизанки на українській землі та випливаючи з цього німецькими репресіями. У цій же летючці виявлялось намагання патріотичні акції УПА або ігнорувати, або ставити їх в один ряд з совєтсько-польською диверсією, як «несвої». У цій летючці під заголовком «Партизанка і наше ставлення до неї», між іншим було написано:

«Ми ставимось до партизанки вороже і її рішуче поборюємо. Партизани — це аґенти Сталіна і Сікорського, а з ними нам не подорозі…»

«Не партизанка сотень, чи навіть тисяч, а національно-визвольна революція мільйонових українських мас — наш шлях.

Організація Українських Націоналістів

Червень 1942 р.»

Розділ шостий

ДРУГА ФАЗА ПАРТИЗАНСЬКОЇ БОРОТЬБИ ПРОТИ ГІТЛЕРА

Загальне становище в Україні особливо загострилося влітку 1942 року. Німці заходилися насильно стягати річні норми натуропоставок та посилювати облави на працездатних людей для вивезення їх в Німеччину. На ультиматум Головної Команди УПА німці, річ ясна, не звернули жодної уваги. Навпаки, вони вирішили ще більше грабувати населення, ще більше висилати робочу силу до Німеччини, а всякий спротив безоглядно поборювати всіма можливими засобами. Далі продовжувалися полювання на людей і масові репресії з нищенням цілих осель та варварським вистрілюванням всього населення.

Десь в половині липня 1942 року Головна Команда УПА видала наказ усім своїм «Літаючим Бригадам» негайно розпочати запляновану другу фазу збройної акції проти гітлерівців, тобто — вдарити ворога не тільки по адміністративних органах, але також почати бити його по всіх пунктах воєнно-стратегічного значення, а особливо, по системі транспорту та постачання фронту на цілому просторі — від Чорного моря до Білорусі і Балтики.

Знову повторилася та сама історія, що була в квітні та травні з тією лише різницею, що замість машин з гестапівцями тепер у повітря летіли цілі потяги з воєнним матеріялом, що йшов на фронт. Затримувалися ешелони награбованого добра та потяги з новітніми невільниками, що їх везли в запльомбованих вагонах до Німеччини. УПА звільняла невільників, а майно роздавала голодному населенню. Ця акція була така несподівана і нагла, що всі німці почали боятися «банд» гірше вогню. Німці посилили свої репресивно-поліційні сили цілими полками есесівців. Вся адміністрація була змілітаризована, збільшилось число озброєних людей по всіх досі «цивільних» урядах. Мости та залізниці взято під посилену охорону. Наказано вирубувати ліс від 50 до 100 метрів з обох боків залізниць. По містах збільшено гарнізони. При всіх військових об'єктах та урядах викопано окопи, кулеметні та гарматні гнізда і загороди з колючого дроту. Одним словом, німці самі опинилися за колючим дротом в окупованій ними Україні. Символ «Нової Европи».

Для демонстрації того, як виглядали операції цього роду, подаю уривок з оповідання двох учасників тих подій, як офіцерів УПА — сотника Анатоля Кабайди, який виконував секретні завдання Головної Команди УПА в штабі есесівців генерала Гальтермана в Києві та ще одного командира, який був начальником штабу в оперативній бригаді отамана Довбні. Мова йде про «Шепетівську операцію», яка була одною з перших операцій ширшого маштабу диверсійно-демонстративного характеру. «Шепетівську операцію» перевели в ніч на 19 серпня 1942 року об'єднані в одну оперативну групу кілька «Літаючих Бригад» УПА на вузловому залізничному пункті — Шепетівці. Ось як оповідають про неї її учасники:

«В коморі на столі лежить велика штабова мапа. Над нею схилилися командири окремих загонів. Каганець слабенько освічує приміщення. Микола Довбня диктує бойовий наказ:

— Першому загонові переправитись машинами під Зв'ягель і там задемонструвати наскок на транспортові колони. Робити якнайбільше шуму, але в бій з поважнішими силами не вступати. Цим маневром треба лише відвернути увагу німців від нашої головної операції. Одну групу послати аж під Корець, щоб там замінувати дорогу. Другий загін підсунеться під Полонне і перерве телефонний зв'язок з Бердичевом. В лісах біля Полонного почати густу стрілянину, як тільки ми вистрілимо дві білих і одну червону ракету. Всі дороги, які ведуть з Бердичева на Полонне, замінувати, щоб німаки не могли підкинути своїх сил машинами. Міномети спрямувати на залізницю, але стріляти лише тоді, коли з Бердичева будуть надходити воєнні транспорти. Всі інші потяги перепускати. Кінні роз'їзди розіслати навколо Полонного і як тільки німаки появляться, деморалізувати їх кулеметами та автоматним вогнем. Якби вони мали дуже великі сили, відійти в ліси, куди вони машинами не поїдуть. Славутинська група обсадить залізницю Славута-Шепетівка і слідкуватиме, щоб не закрили семафорів. Нехай всі потяги їдуть на Шепетівку. Телефони до Острога та Здолбунова перерізати. Третя і четверта група разом із штабом наступатимуть збоку Славути на Шепетівку.

Отаман Довбня перестав диктувати і звернувся до командира третьої групи, що схилився над мапою: